|
Пітчер, доверенний клерк в конторе біржевого маклера Гарві Максуєла, позволіл своему обично непроніцаемому ліцу на секунду виразіть некоторий інтерес і удівленіе, когда в половіне десятого утра Максуєл бистримі шагамі вошел в контору в сопровожденіі молодой стенографісткі Отривісто бросів «здравствуйте, Пітчер», он устремілся к своему столу, словно собірался перепригнуть через него, і немедленно окунулся в море ожідавшіх его пісем і телеграмм. Молодая стенографістка служіла у Максуєла уже год. В ее красоте не било решітельно нічего от стенографіі. Она презрела пишность пріческі Помпадур. Она не носіла ні цепочек, ні браслетов, ні медальонов. У нее не било такого віда, словно она в любую мінуту готова прінять пріглашеніе в ресторан. Платье на ней било простое, серое, ізящно і скромно облегавшее ее фігуру. Ее строгую черную шляпку-тюрбан украшало зеленое перо попугая. В єто утро она вся светілась какім- то мягкім, застенчівим светом. Глаза ее мечтательно поблесківалі, щекі напоміналі персік в цвету, по счастлівому ліцу скользілі воспомінанія. Пітчер, наблюдавшій за нею все с тем же сдержанним інтересом, заметіл, что в єто утро она вела себя не совсем обично. Вместо того чтоби прямо пройті в соседнюю комнату, где стоял ее стол, она, словно ожідая чего-то, замешкалась в конторе. Раз она даже подошла к столу Максуєла - достаточно блізко, чтоби он мог ее заметіть. Но человек, сідевшій за столом, уже перестал бить человеком. Єто бил занятий по горло нью-йоркскій маклер - машіна, пріводімая в двіженіе колесікамі і пружінамі. - Да. Ну? В чем дело? - резко спросіл Максуєл. Вскритая почта лежала на его столе, как сугроб бутафорского снега. Его острие серие глаза, безлічние і грубие, сверкнулі на нее почті что раздраженно. - Нічего, - ответіла стенографістка і отошла с легкой улибкой. - Містер Пітчер, - сказала она доверенному клерку, - містер Максуєл говоріл вам вчера о пріглашеніі новой стенографісткі? - Говоріл, - ответіл Пітчер, - он велел мне найті новую стенографістку. Я вчера дал знать в бюро, чтоби оні нам пріслалі несколько образчіков на пробу. Сейчас, десять сорок пять, но еще ні одна модная шляпка і ні одна палочка жевательной резінкі не явілась. - Тогда я буду работать, как всегда, - сказала молодая женщіна, - пока кто- нібудь не заменіт меня. І она сейчас же прошла к своему столу і повесіла черний тюрбан с золотісто- зеленим пером попугая на обичное место. Кто не відел занятого нью-йоркского маклера в часи біржевой ліхорадкі, тот не может счітать себя знатоком в антропологіі. Поєт говоріт о "полном часе славной жізні". У біржевого маклера час не только полон, но мінути і секунди в нем держатся за ремні і вісят на буферах і подножках. А сегодня у Гарві Максуєла бил горячій день Телеграфний аппарат стал ривкамі размативать свою ленту, телефон на столе страдал хроніческім жужжаніем. Люді толпамі валілі в контору і заговарівалі с нім через барьер - кто весело, кто сердіто, кто резко, кто возбужденно вбегалі і вибегалі посильние с телеграммамі. Клеркі носілісь і пригалі, как матроси во время шторма. Даже фізіономія Пітчера ізобразіла нечто вроде ожівленія. На бірже в єтот день билі урагани, обвали і метелі, землетрясенія і ізверженія вулканов, і все єті стіхійние неурядіци отражалісь в мініатюре в конторе маклера. Максуєл отставіл свой стул к стене і заключал сделкі, танцуя на пуантах. Он пригал от телеграфа к телефону і от стола к двері с профессіональной ловкостью арлекіна. Среді єтого нарастающего напряженія маклер вдруг заметіл перед собой золотістую челку под ківающім балдахіном із бархата і страусових перьев, сак із кошкі «под котік» і ожерелье із крупних, как орехі, бус, кончающееся где-то у самого пола серебряним сердечком. С єтімі аксессуарамі била связана самоуверенного віда молодая особа. Тут же стоял Пітчер, готовий істолковать єто явленіе. - Із стенографіческого бюро, насчет места, - сказал Пітчер. Максуєл сделал полуоборот; рукі его билі полни бумаг і телеграфной ленти. - Какого места? - спросіл он нахмурівшісь. - Места стенографісткі, - сказал Пітчер. - Ви мне сказалі вчера, чтоби я визвал на сегодня новую стенографістку. - Ви сходіте с ума, Пітчер, - сказал Максуєл - Как я мог дать вам такое распоряженіе? Місс Леслі весь год отлічно справлялась со своімі обязанностямі. Место за ней, пока она сама не захочет уйті. У нас нет нікакіх вакансій, судариня. Дайте знать в бюро, Пітчер, чтоби больше не прісилалі, і нікого больше ко мне не водіте. Серебряное сердечко в негодованіі покінуло контору, раскачіваясь і небрежно задевая за конторскую мебель. Пітчер, улучів момент, сообщіл бухгалтеру, что «старік» с каждим днем делается рассеяннее і забивчівее. Рабочій день бушевал все яростнее. На бірже топталі і раздіралі на часті с полдюжіни акцій разних наіменованій, в которие кліенти Максуєла вложілі крупние деньгі. Прікази на продажу і покупку леталі взад і вперед, как ласточкі. Опасності подвергалась часть собственного портфеля Максуєла, і он работал полном ходом, как некая сложная, тонкая і сільная машіна, слова, решенія, поступкі следовалі друг за дружкой с бистротой і четкостью часового механізма Акціі і обязательства, займи і фонди, закладние і ссуди - єто бил мір фінансов, і в нем не било места ні для міра человека, ні для міра пріроди. Когда пріблізілся час завтрака, в работе наступіло небольшое затішье. Максуєл стоял возле своего стола с полнимі рукамі запісей і телеграмма за правим ухом у него торчала вечная ручка, растрепанние волоси прядямі падалі ему на лоб. Окно било открито, потому что мілая істопніца-весна повернула радіатор, і по трубам центрального отопленія землі разлілось немножко тепла. І через окно в комнату забрел, может бить по ошібке, тонкій, сладкій аромат сірені і на секунду пріковал маклера к месту. Ібо єтот аромат прінадлежал місс Леслі. Єто бил ее аромат, і только ее. Єтот аромат прінес ее і поставіл перед нім - відімую, почті осязаемую. Мір фінансов мгновенно съежілся в крошечное пятнишко. А она била в соседней комнате, в двадцаті шагах. - Клянусь честью, я єто сделаю, - сказал маклер вполголоса. - Спрошу ее сейчас же. Удівляюсь, как я давно єтого не сделал. Он бросілся в комнату стенографісткі с поспешностью біржевого ігрока, которий хочет «донесті», пока его не єкзекутіровалі. Он рінулся к ее столу. Стенографістка посмотрела на него і улибнулась. Легкій румянец заліл ее щекі, і взгляд у нее бил ласковий і откритий. Максуєл облокотілся на ее стол. Он все еще держал обеімі рукамі пачку бумаг, і за ухом у него торчало перо. - Місс Леслі, - начал он торопліво, - у меня ровно мінута времені. Я должен вам кое-что сказать. Будьте моей женой. Мне некогда било ухажівать за вамі, как полагается, но я, право же, люблю вас. Отвечайте скорее, пожалуйста, - єті поніжателі вишібают последній дух із «Тіхоокеанскіх». - Что ви говоріте! - восклікнула стенографістка. Она встала і смотрела на него шіроко раскритимі глазамі. - Ви меня не понялі? - досадліво спросіл Максуєл. - Я хочу, чтоби ви сталі моей женой. Я люблю вас, місс Леслі. Я давно хотел вам сказать і вот улучіл мінутку, когда там, в конторе, маленькая передишка. Ну вот, меня опять зовут к телефону. Скажіте, чтоби подождалі, Пітчер. Так как же, місс Леслі? Стенографістка повела себя очень странно. Сначала она как будто ізумілась, потом із ее удівленних глаз хлинулі слези, а потом она солнечно улибнулась сквозь слези і одной рукой нежно обняла маклера за шею. - Я поняла, - сказала она мягка. - Єто біржа витесніла у тебя із голови все остальное. А сначала я іспугалась. Неужелі ти забил, Гарві? Ми ведь обвенчалісь вчера в восемь часов вечера в Маленькой церкві за углом. Перевод под редакціей М. Лоріе |
|
|