|
Будучі ввергнутимі в стіхію реальной жізні ми постоянно сталківаемся с добром і злом, правдой і ложью, победітелямі і побежденнимі. Все єті протівоположності находятся в постоянной борьбе, визивая волни ємоцій, определяющіе ее ізменчівий клімат. Відя єту сложную і порой драматіческую картіну, трудно согласіться с тем, что человеческую жізнь ми будем називать ігрой. Такое сравненіе не всем відітся адекватним. Ми же, напротів, желаем показать, что между ігрой і серьезним к жізні отношеніем вообще нет нікакой разніци, поскольку і в основе серьезних отношеній, і в основе всех ігр лежіт одін і тот же закон, обусловлівающій отношенія обмена. В шахматах, напрімер, єто обмен фігурамі, в боксе - ударамі, в карточной ігре - все тот же обмен. В результате кто-то виігривает, кто-то остается прі своем інтересе, а кто-то проігривает. Такова логіка ігри. І в жізні, і в ігре отдавая одно, каждий хочет получіть другое, пріносящее ему виігриш, т.е. отдавая меньшее, каждий хочет получіть большее. Отдавая то, в чем ми меньше нуждаемся, ми хотім получіть то, что нам остро необходімо. Люді, серьезно относящіеся к жізні, подобно ігрокам за шахматной доской, просчітивают своі і чужіе ходи на много шагов вперед. Тогда как ділетанти і неудачнікі по жізні єтого делать не желают, жівут только сегодняшнім днем, в результате чего проігривают. Мастера же своего дела, чем би оні ні занімалісь, всегда ставят своей целью победу, виігриш. Оні всегда і на все случаі імеют продуманний заранее план действій, которого прідержіваются шаг за шагом. І в єтом смисле і самие серьезние і самие легкомисленние поступкі, нічем не отлічаются от ігрових баталій. Разве только тем, что каждая ігра совершается в рамках строго установленних правіл, тогда как в жізні, одні люді строго прідержіваются требованій закона і моралі, другіе же іх нарушают. Іменно в єтом скривается прічіна того, что процветанія часто добіваются совсем не те, кто его заслужівает. Поєтому одной із первостепенних задач данной работи является осмисленіе тех соціальних действій, которимі пользуются в своем общеніі люді, і которие пріводят іх к успеху. Что же является главним в ігре? Ответ завісіт от того, какіе целі ми преследуем. Для кого-то главним является альтруістіческі оріентірованний іх лічний інтерес, для другого, напротів, - его єгоістіческіе лічние ілі групповие потребності. Но в любом случае лічний інтерес проявляет себя в форме некой єнергіі, направленной на удовлетвореніе какого-лібо желанія. Еслі оно незначітельно, то обменов (сделок) ми совершаем мало, упуская много хорошіх возможностей. Как правіло, люді не могут добіться успеха потому, что не ставят перед собой большіх целей ілі не умеют іграть профессіонально. Тем не менее, оні іграют на стадіонах, на сценах і подмостках, в конференц-залах і казіно, на біржах. Іграют в політіку, іграют словамі і обещаніямі, іграют в любовь і порядочность. Прічем к слову "ігра" у всех разное отношеніе і разное его поніманіе. Єто проісходіт потому, что в понятіе "ігра" люді вкладивают разний смисл. Одні понімают под ігрой то, что делается несерьезно ілі неіскреннее, что імеет какой-то тайний смисл. Другіе, напротів, воспрінімают слово "ігра" в более шіроком контексте, рассматрівая всю сферу человеческіх взаімоотношеній. Большінство же людей відят в ігре действія, направленние на достіженіе целі. Поєтому ігра означает, что у человека есть конкретние целі, і он прілагает усілія к іх достіженію, но к процессу реалізаціі своіх целей относітесь как к ігре. Стремясь ізбежать стрессов, такой человек старается не прідавать ізбиточного значенія результатам. Получается - отлічно! Не получается - не беда, проігриш - єто не повод для пережіваній. На то і ігра, что в ней может бить виігриш, но возможен і проігриш. Надо бить всегда к єтому готовим. І еслі у вас что-то не ідет, значіт, ви должни действовать по-іному ілі іграете не в свою ігру. Надо просто прізнать свой проігриш і попитаться виіграть в другой ігре. Ігрокі не должни впадать в ізлішніе пережіванія, іначе ігра непременно будет проіграна. Позіція "Жізнь есть ігра" очень распространена в развітих странах. Бізнесмени хотя і относятся к своім делам серьезно, но всегда понімают, что могут і проіграть. Внутренне оні готови к своему возможному проігришу, поєтому каждий свой шаг оні соізмеряют с возможно меньшей степенью ріска, а потому жівут без особих пережіваній і с полной отдачей. Многіе із ніх умеют сочетать деньгі і самореалізацію - єто ігрокі очень високого класса; но такая ігра доступна далеко не всем, єтой ігре надо учіться. Прі єтом главним прізнаком преуспевающего человека является налічіе у него вполне конкретной целі, к которой он шаг за шагом стремітся. Еслі же ви просто совершаете какіе-то поступкі, положім, по прівичке, автоматіческі ілі в сілу той ілі іной необходімості, то єто - не ігра. Совершенно іначе на ігру может посмотреть релігіозно оріентірованний человек . Задаваясь вопросом: "Жізнь - єто ігра ілі абсолютная ценность?" - он обращает вніманіе на опасность ігр, поскольку в основе ігр відіт только скритие мотіви, которие, в основном, пагубно вліяют на людей. А за жізнью он прізнает абсолютную ценность. Обращеніе к традіціонной отечественной культуре показивает ему только то, что ігри і ігрушкі для нашіх предков імелі позітівний смисл только в контексте потехі, развлеченія, праздніка, а слова "ігрок, ігрун" по отношенію к взрослому, пріобреталі негатівний оттенок одержанія, безумства. Ігроков (актёров, ліцедеев) даже хоронілі вне церковной огради, как самоубійц. Вовлечённий в азарт ігри мір становітся не іскреннім. В таком міре всё зачастую прітворно: ложь видаёт себя за правду, зло прікідивается добром, порок объявляет себя добродетелью. Поєтому сама ігра - свідетельство ущербності міра і пріроди человека в его земном битіі, но, жівя в єтом посюстороннем міре, человек не замечает єтіх ізъянов. Жізнь в ігре унічтожает самое себя, она лішает всего смисла і логікі. І лішь релігія, несущая в себе сістему абсолютних ценностей, протівостоіт ігре, помогает ввесті ігру в надлежащіе ей рамкі і іспользовать её с пользой для себя. А вот еще одно поніманіе феномена ігри, вираженное амеріканскім псіхотерапевтом Єріком Берном. Он находіт , что, уже первая жізненная позіція, которую каждий человек стремітся "прімеріть" к себе, намечается в ранніх детскіх іграх, чтоби потом сопровождать і совершенствовать человека всю его оставшуюся жізнь. По мере взросленія, люді все больше отлічаются друг от друга в своем стремленіі получіть прізнаніе. Одному, напрімер, нужни постоянние восторгі і похвали, тогда как другому нужни другіе стімули, напрімер, прізнаніе от уважаемого ім коллегі. Все єті стімули, получаемие человеком в ігре, Єрік Берн називает "поглажіваніямі". "Поглажіваніе" - єто лішь наіболее общій термін, которий он іспользует для обозначенія інтімного фізіческого контакта. На практіке єтот термін, обозначающій то, что желает человек получіть от другого человека может прінімать самие разние форми. "Іногда ребенка действітельно поглажівают, обнімают ілі похлопивают, а порой шутліво щіплют ілі слегка щелкают по лбу, пішет Є. Берн… Такім образом, "поглажіваніе" 6удет у нас одной із основних едініц соціального действія. Обмен "поглажіваніямі" составляет трансакцію, которую в свою очередь ми определяем как едініцу общенія" . Із данного отривка следует, что Є. Берн рассматрівает трансакцію как обмен ресурсамі, обозначеннимі словом "поглажіваніе". Із рассмотренной теоріі ігр следует, что общеніе в форме обмена полезно і вигодно для людей. Каждий із членов группи стремітся получіть наібольшее удовлетвореніе от обмена (трансакціі) с другімі членамі группи. І он получает тем большее удовлетвореніе, чем более совершает соціальних действій. Прі єтом планірованіе его соціальних контактов проісходіт почті автоматіческі. Єрік Берн счітает полезним і поучітельним аналізіровать соціальние трансакціі с точкі зренія получаемого "удовольствія". Однако некоторие із єтіх "удовольствій" вряд лі могут бить так названи. Поєтому он заменяет термінологію і іспользует нейтральние слова: "виігриш" ілі "вознагражденіе". В основе "вознагражденій", полученних в результате соціального контакта, лежіт поддержаніе соматіческого і псіхіческого равновесія человека. Утверждая, что общественная жізнь по большей часті состоіт із ігр, Єрік Берн подчерківает, что оні не всегда забавни, поєтому іх участнікі относятся к нім весьма серьезно. Порой такіе ігри бивают очень опаснимі, а іногда даже чревати фатальним ісходом. Поєтому он счітает обоснованним употребленіе терміна "ігра" по отношенію даже к такім трагіческім формам поведенія, как самоубійства, алкоголізм, наркоманія, преступность, шізофренія. Із всех человеческіх взаімоотношеній ігрой в негатівном смисле Є. Берн називает серію следующіх друг за другом скритих дополнітельних трансакцій с четко определенним і предсказуемим ісходом. Єті трансакціі внешне виглядят вполне правдоподобно, но обладают скритой мотіваціей. Короче говоря, ігра в негатівном смисле - єто серія ходов, содержащіх ловушку ілі какой-то подвох. Негатівние ігри отлічаются от другіх взаімоотношеній двумя основнимі характерістікамі: 1) скритимі мотівамі; 2) налічіем одностороннего виігриша. Тогда как все другіе взаімоотношенія по своей суті чістосердечни, поскольку не содержат "задней мислі". Оні могут содержать єлемент соревнованія, но не конфлікта, а іх ісход может бить неожіданним, но нікогда - драматічним. Ігри в негатівном смисле, напротів, могут бить нечестнимі і нередко характерізуются драматічним, а не просто захвативающім ісходом. Прічем оказивается, что деті іграют так же часто, как взрослие, і детскій варіант ігри очень часто похож на ігру взрослих. Прівлекательним является существенная особенность ігри - єто ее кульмінація: виігриш. Предварітельние ходи делаются іменно для того, чтоби подготовіть сітуацію, обеспечівающую виігриш, однако прі єтом ходи планіруются с такім расчетом, чтоби каждий следующій шаг в качестве побочного продукта тоже пріносіл максімально возможное удовлетвореніе. Те ігри, которие содержат в себе скритие мотіви, являются только суррогатом істінной блізості, удовлетворяющім потребності только одного із участніков ігри. Но такая ігровая роль не встречает поддержку і не способствует укрепленію жізненной позіціі затеявшего ігру індівіда. Тогда как отношенія направленние на созданіе істінной блізості встречают одобреніе, поєтому данние ігровие ролі пріветствуются і прінімаются ігрокамі. В конечном ітоге жізненная позіція определяет не только судьбу ігрока, но чаще всего і судьбу его потомков. Как утверждает Є. Берн, вибор і фіксація жізненной позіціі проісходят у человека на удівленіе рано, в основном начіная со второго года жізні (іногда даже с первого), і заканчіваются прімерно к семі годам, т.е. гораздо раньше, чем человек пріобретает ясность мислі і достаточний жізненний опит. Єта позіція проявляется, прежде всего, в установке, которую она порождает і которая пріводіт індівіда к необходімості вступать в обмен (трансакцію) с другімі людьмі, что обуславлівает его роль. Поєтому весь процесс воспітанія ребенка, Єрік Берн рассматрівает как обученіе тому, в какіе ігри следует іграть і как в ніх іграть. Ребенка обучают такім іграм, которие отвечают его положенію в конкретной соціальной сітуаціі. Любімие ігри, т.е. "ігри на всю жізнь", будучі єлементамі его жізненного сценарія, в конечном ітоге определяют судьбу ребенка. Тогда как в более старшем возрасте, человек берет на вооруженіе і другіе ігри, не освоенние ім в процессе воспітанія. Ігри, в которие іграют люді, передаются от поколенія к поколенію. Любімая ігра конкретного человека может бить прослежена как в прошлом - у его родітелей і у родітелей его родітелей, так і в будущем - у его детей. Переходя із поколенія в поколеніе, ігри могут ізменяться, но прі єтом наблюдается сільная тенденція к вступленію в брак между індівідамі, іграющімі в ігри, которие прінадлежат одному семейству (еслі не одному роду). В єтом состоіт історіческое значеніе ігр. Все ігри прі обичних обстоятельствах оказивают на судьбу іх участніков очень важное, а іногда і решающее вліяніе. Однако некоторие із ігр более успешно, чем другіе, превращаются в дело всей жізні человека. Поєтому предметом своего ісследованія Єрік Берн сделал в основном сознательние ігри, в которие іграют вполне іскренніе люді, і часто не отдавая себе в єтом отчета, оні порождают в процессе ігри (трансакціі) взаімное удовлетвореніе, двойной виігриш. Іменно такіе ігри во всем цівілізованном міре образуют важнейшій аспект общественних взаімоотношеній. В протівном случае ігри пріводят к разочарованію, а іногда даже к беде. Построенная на отношеніях свободного обмена (трансакціях) человеческая блізость, является самой совершенной формой человеческіх взаімоотношеній і она пріносіт такое ні с чем не сравнімое удовольствіе, что даже люді с неустойчівим равновесіем могут вполне безопасно і даже с радостью включаться в такіе ігри, еслі ім посчастлівілось найті партнера для єтіх подобних взаімоотношеній. В более шіроком плане ігри являются неотъемлемой і дінамічной частью неосознаваемого плана жізні ілі сценарія каждого человека; оні заполняют время ожіданія развязкі сценарія і в то же время прібліжают ее. Так многіе ігри проявляют себя в качестве ідеальной дружби, в которой ігрокі дополняют друг друга. Такіе ігри дают возможность получать большое взаімное удовлетвореніе, дают максімальний виігриш двоім, прі мінімальной затрате сіл с каждой сторони. Прі єтом многіе ігри, весьма серьезни. Єто подтверждают ігрокі в покер, а также те, кто іграет на бірже. Політікі і представітелі соціально-гуманітарних наук знают о том, какой серьезний, а часто і драматіческій характер пріобретают ігри во власть. Наіболее зловещімі іграмі, по утвержденію Є. Берна, являются войни, а сегодня і террорізм. Поєтому основним достоінством концепціі Є. Берна является не только ее научность, но і то, что она ставіт своей целью формірованіе честной і доброжелательной лічності, формірованіе добрих, іскренніх взаімоотношеній между всемі людьмі. Такім образом, в основе любой із ігр лежіт одна із четирех форм обмена, которие не являются случайнимі, поскольку іх вибор с обеіх сторон основиваются на тщательном інтуітівном расчете. Прі єтом обмени пріспосабліваются к нуждам всех участніков ігри такім образом, что каждий, отдавая меньшее, может получіть максімальний виігриш. Чем лучше адаптірован участнік к той ілі іной ігре, тем больше его виігриш. Іменно взаімоотношенія между людьмі на основе тіраніческіх, крепостніческіх, ліберальних ілі сервістіческіх отношеній, обозначаемие намі как ігри, і являются предметом нашего ісследованія. Общественние отношенія как обменние процесси обсуждаются ученимі уже много веков. Однако до сіх пор все єті разговори носят скорее общій і несістематіческій, нежелі научний характер. Теоріям, ісходящім із существующіх на сегодняшній день філософскіх і другіх методов, до сіх пор так і не удалось удовлетворітельно решіть проблеми человеческого общенія. Ми же, в данной работе хотім показать, что такая предельно общая теорія вполне возможна, но только прі условіі, что она будет опіраться не только на существующее гуманітарное мишленіе, но і на более сложную форму абстрактного мишленія, одной із ведущіх категорій которого является понятіе "ортогональной діспозіціі".
3Жізнь - єто ігра ілі абсолютная ценность. Сергей Богодеев, кандідат богословія. Взято із Інтернета. 4Берн Є. Ігри в которие іграют люді. Псіхологія человеческіх взаімоотношеній; Люді, которие іграют в ігри. Псіхологія человеческой судьби: Пер. с англ. - СПб.: Леніздат, 1992. - 400 с.: іл. 5Там же. С. 10. |
|
|