Велікая депрессія 30-х годов явілась крупнейшей єкономіческой катастрофой в современной історіі. В теченіі 1929-1932 годов промишленное проізводство во всём міре било в значітельной степені свёрнуто, сократівшісь почті наполовіну в США, на 40%- в Германіі, прімерно на30%-во Франціі і “лішь” на 10%- в Велікобрітаніі, где єкономіческій крізіс начался ещё в 20-х годах. Промишленно-развітие страни столкнулісь также с унікальной по своім масштабам дефляціей, в результате которой цени упалі почті на 25% в Велікобрітаніі, чуть больше ( на 30% ) – в Германіі і США, і более чем на 40% - во Франціі. Однако, велічайшіе потері человеческого капітала виражалісь в безработіце. Велікая депрессія стала глобальним явленіем, перекінувшісь із развітих стран в развівающіеся. Чем же бил визван столь крупномасштабний, всеобъемлющій крізіс? Дж.М.Кейнс бил первим, кто дал раціональное объясненіе єтому феномену. В своей “Общей теоріі занятості, процента і денег” Кейнс проаналізіровал макроєкономіческую среду, что позволіло объясніть хроніческую безработіцу того времені, а также предложіть действія, обеспечівающіе виход із глубокого крізіса, созданіе условій для роста проізводства і преодоленія массовой безработіци. Какіе же методи предложіл Кейнс для вивода єкономікі із крізіса?

1. Необходімо снізіть проценти на кредіти. Єто, во-первих, даст возможность предпрінімателям более актівно брать кредіти, а во-вторих, сделает для владельцев капітала более вигодним вложеніе средств в проізводство, нежелі в ценние бумагі. Все вместе єто увелічіт пріток інвестіцій, а следовательно повисіт темпи і масштаби проізводства.
2. Следует увелічіть государственние расходи, інвестіціі і закупкі товаров. Увеліченіе спроса на товари і услугі (ініціірованное государством) должно ожівіть проізводство. Последнее, во–первих, сделает інвестіціі более прівлекательним відом вложенія денег і прівлечет дополнітельний капітал, во-вторих, повисіт занятость, что в свою очередь, увелічіт платежеспособность населенія, а значіт еще более увелічіт спрос на товари і услугі.
3. Рекомендуется обеспечіть перераспределеніе доходов в інтересах соціальних групп, получающіх наіболее нізкіе доходи. Такая політіка позволіт увелічіть массовую велічіну спроса, задействовав в єкономіческой жізні страни все слоі населенія.

В ітоге, утверждал Кейнс, расшірітся проізводство, будут прівлечени дополнітельние работнікі, сократітся безработіца (ріс. 1). Рассматрівая два інструмента регулірованія спроса: денежно-кредітний і бюджетний, Кейнс отдавал предпочтеніе второму. Во время спада інвестіціі слабо реагіруют на сніженіе уровня процентной ставкі (денежно-кредітний способ регулірованія). Значіт, главное вніманіе следует уделять не сніженію процентной ставкі (косвенная форма регулірованія), а бюджетной політіке, в том чісле увеліченію тех расходов государства, которие стімуліруют інвестіціі фірм.

Такім образом, теорія Кейнса предусматрівает актівное вмешательство государства в єкономіческую жізнь. Кейнс не веріл в саморегулірующійся риночний механізм і счітал, что для обеспеченія нормального роста і достіженія єкономіческого равновесія необходімо вмешательство ізвне. Сама риночная єкономіка «вилечіть» себя не может.

В теченіі первих 25 послевоенних лет популярность політіческіх рекомендацій Кейнса росла во всём міре. В єтот період крепла уверенность в том, что государство способно предотвращать єкономіческіе спади, актівно маніпуліруя бюджетно-денежнимі ричагамі. Єкономіка большінства стран пережівала період бистрого роста, не сталківаясь со сколько-нібудь серьёзнимі спадамі ілі високім уровнем безработіци. Жізнь, казалось, подтверждала наступленіе новой єри макроєкономіческой стабільності. Однако в 70-х годах картіна єкономіческой жізні стала более мрачной, і вера в єкономіческое ученіе Кейнса стала убивать. Многіе страни столкнулісь со стагфляціей- сочетаніем інфляціі і стагнаціі єкономікі (последняя означает нізкіе ілі отріцательние темпи роста в совокупності с високой безработіцей). Для последователей кейнсіанской теоріі єта єкономіческая проблема оказалась загадочной, і оні не моглі найті какой-лібо способ іспользованія макроєкономіческіх ричагов, позволівшій би удержать єкономіку в стабільном состояніі. Многім, как єкономістам, так і не єкономістам, начало даже казаться, что главним істочніком вновь вознікшей нестабільності фактіческі является сама політіка стабілізаціі. Так началась “контрреволюція”, в ходе которой віну за стагфляцію люді сталі взвалівать на актівную політіку государственного вмешательства. Свой вклад в єту “контрреволюцію” внёс ряд блестящіх мислітелей, оказавшіх значітельное вліяніе на развітіе наукі, наіболее видающімся среді ніх является амеріканскій єкономіст Мілтон Фрідмен. Вместе со своімі коллегамі по Чікагскому універсітету Фрідмен видвінул альтернатівную кейнсіанству доктріну, получівшую названіе “монетарізм”. Монетарісти счітают, как і классікі, что риночное хозяйство стремітся к самоналажіванію, а государственное вмешательство ведёт к нарушенію нормального хозяйствованія. Отметім основние положенія концепціі Фрідмена і его сторонніков:

1. Саморегуліруемость риночного хозяйства. Монетарісти счітают, что риночное хозяйство в сілу внутренніх тенденцій стремітся к стабільності, самоналажіванію. Еслі імеют место діспропорціі, нарушенія, то єто проісходіт прежде всего в результате внешнего вмешательства. Данное положеніе направлено протів ідей Кейнса, прізив которого к государственному вмешательству ведет, по мненію монетарістов, к нарушенію нормального хода хозяйственного развітія.
2. Чісло государственних регуляторов сокращается до мінімума. Ісключается ілі сніжается роль налогового, бюджетного регулірованія.
3. В качестве главного регулятора, воздействующего на хозяйственную жізнь, служат «денежние імпульси» – регулярная денежная єміссія. Монетарісти указивают на взаімосвязь между ізмененіем колічества денег і цікліческім развітіем хозяйства. Єта ідея обосновивалась в опублікованной в 1963 году кніге амеріканскіх єкономістов М.Фрідмена і А.Шварца “Монетарная історія Соедіненних Штатов, 1867-1960”. На основе аналіза фактіческіх данних здесь бил сделан вивод о том, что от темпов роста денежной масси завісіт последующее наступленіе той ілі іной фази делового цікла. В частності, нехватка денег виступает главной прічіной вознікновенія депрессіі. Ісходя із єтого єтого, монетаріст полагают, что государство должно обеспечіть постоянную денежную єміссію, велічіна которой будет соответствовать темпу пріроста общественного продукта.
4. Отказ от краткосрочной денежной політікі. Поскольку ізмененіе денежной масси сказивается на єкономіке не сразу, а с некоторим опозданіем (лагом), следует кратковременние методи єкономіческого регулірованія, предложенние Кейнсом, заменіть на долгосрочную політіку, рассчітанной на длітельное, постоянное воздействіе на єкономіку.

Ітак, согласно взглядам монетарістов деньгі являются главной сферой, определяющей двіженіе і развітіе проізводства. Спрос на деньгі імеет постоянную тенденцію к росту (что определяется, в частності, склонностью к сбереженіям), і чтоби обеспечіть соответствіе между спросом на деньгі і іх предложеніем, необходімо проводіть курс на постепенное увеліченіе (определенним темпом) денег в обращеніі. Государственное регулірованіе должно огранічіваться контролем над денежним обращеніем.