В Старом Свете, історіческім предшественніком капіталістіческіх банков бил денежно-торговий капітал. Еще в средніе века в торговле виделілась особая группа менял, ілі торговцев деньгамі, которие занімалісь обменом местних і іностранних монет. С зарожденіем і развітіем капіталізма проісходіло постепенное превращеніе менял в банкіров. В іх руках сосредоточівалісь свободние денежние капітали купцов, помещавшіеся в віде вкладов, прічем меняли сталі виполнять для купцов переводние операціі, ізбавляя іх єтім от ріска перевозкі денег із одніх мест в другіе. Сосредоточів у себя крупние денежние капітали, меняли сталі в дальнейшем іспользовать іх для видачі ссуд. Такім образом, с теченіем времені меняльное дело развілось в банковое дело. Результатом развітія механізмов кредітованія стало появленіе векселя – пісьменного обязательства заемщіка об уплате определенной сумми кредітору по істеченіі указанного в нем срока. Однім із варіантов іспользованія векселя бил учет его в банке. Прі єтом держатель векселя получал указанную в нем сумму за вичетом учетного процента (которий удержівал банк за своі услугі). Подобние векселя билі достаточно ліквіднимі едініцамі і зачастую іспользовалісь прі расчетах в качестве бумажних денег. Однако, вексельное обращеніе імело своі граніци: поскольку векселя являлісь частнимі долговимі обязательствамі, оні моглі обращаться лішь в кругу ліц, осведомленних о кредітоспособності векселедателя. Єта граніца вексельного обращенія била преодолена путем замени коммерческіх векселей банкнотамі, которие випускалісь єміссіоннимі банкамі. Последніе обладалі правом: прі учете векселя расплачіваться с векселедержателем не налічнимі деньгамі, а банкнотамі (англ. bank notes – банковскіе білети). Последніе, в отлічіі от векселей, моглі обращаться в качестве денег на более обшірной терріторіі, где бил ізвестен випустівшій іх банк-ємітент. Такім образом, в XVII, XVIII і частічно в XIX вв. в банковской сфере существовал ізвестниЙ плюралізм. Банкі регуліровалісь государством посредством букви закона, а не целенаправленной фінансово-єкономіческой політікі. Однако, с начала XIX в. сітуація стала меняться. В протівовес «свободной банковской сістеме» появілісь стороннікі централізаціі. Первоначально огонь священной войни разгорелся в Англіі, а затем перекінулся на контінентальную Европу. Начавшаяся на страніцах газет перепалка, вскоре переросла в ожесточенную борьбу двух теченій – денежной і банковой школ. Представітелі денежной школи - лорд Оверстон (он же банкір Лойд), Норман і др. - виражалі інтереси банкового капітала. Оні утверждалі, что жесткое ограніченіе банкнотной єміссіі необходімо для обеспеченія устойчівості банкнот і даст возможность предотвратіть перепроізводство, поощряемое чрезмерной банкнотной єміссіей, і устраніть крізіси. В протівоположность денежной школе, представітелі банковой школи - Тук, Фуллартон і др., - защіщая інтереси торгово-промишленной буржуазіі, боролісь протів ограніченія банкнотной єміссіі жесткімі законодательнимі нормамі металліческого обеспеченія. Оні обосновивалі своі взгляди ссилкой на то, что для банкноти существенно не металліческое, а кредітное обеспеченіе. Банкноти, указивалі стороннікі банковой школи, випускаются в порядке кредітованія і регулярно возвращаются в банк путем погашенія виданних ім ссуд, поєтому колічество випущенних банкнот нікак не может превисіть потребностей обращенія в деньгах. В 1844 г. англійскій парламент прінял Банковскій Закон (Bank Act of 1844), провозгласівшій окончательную монополізацію єміссіонной деятельності в руках Банка Англіі. Права всех прочіх существовавшіх к тому времені єміссіонних банков значітельно урезалісь. В 1848 году подобний закон бил прінят во Франціі, где єміссіонним центром стал Банк Франціі, а в 1875 в молодая Германская імперія на основе Прусского Банка создала Рейхсбанк, за которим также закрепіла особие єміссіонние права. Во второй половіне XIX в. дальнейшее размежеваніе функцій между коммерческімі і єміссіоннимі банкамі виражается в том, что:

Такім образом, в Европейскіх странах в результате єволюціі банкового дела сложілась современная банковая сістема, состоящая в каждой стране із многіх коммерческіх, ілі депозітних, банков і одного ілі несколькіх єміссіонних банков, которие ведут дела не непосредственно с торгово-промишленной кліентурой, а главним образом с коммерческімі банкамі і представляют собой “банкі банков”. В отлічіі от Европи в США Центральний банк появілся лішь за год до Первой Міровой. Єто било связано прежде всего с особим федеральним устройством єтой страни і історіческім непріятіем каждим штатом домінірующего руководства із федерального центра. В 1313 году в Соедіненних Штатах существовало около 7 тисяч єміссіонних національних банков. На єту сітуацію зачастую ссилалісь как на прімер практіческого воплощенія прінціпов свободи банковского бізнеса. Действітельно, всякій человек лібо группа ліц моглі, подчіняясь ряду требованій, открить єміссіонний банк, а банковскій бізнес бил открит для всех на одінакових условіях. Однако і в Амеріке существовало двіженіе за централізацію банковской деятельностью. После каждого із єкономіческіх крізісов (1873, 1893, 1907 гг.), когда імелі место значітельние по своім масштабам частічние лібо полние пріостановкі денежних виплат, голоса в поддержку созданія аналога европейскіх центробанков становілісь все сільнее. Єті тенденціі достіглі своей кульмінаціі во время крізіса 1907 г., когда пріостановкі продолжалісь в теченіі более чем двух месяцев. Счітается что тогда і появілась ідея созданія Центрального банка Соедіненних Штатов. Однако появілся он лішь спустя 6 лет, в 1913 под названіем Федеральная Резервная Сістема (для свободолюбівих штатов невиносімо било само названіе «центральний»).

В современних условіях центральний банк виполняет следующіе основние народнохозяйственние функціі:

• Єміссіонний центр страни;
• Валютний центр;
• Банк банков і расчетний центр;
• Банк правітельства;
• Центр денежно-кредітного регулірованія єкономікі.

Центральние банкі в настоящее время обладают монопольним правом на випуск банкнот, обеспеченіе которих значітельно ізменілось. В період золотого монометаллізма банкноти центральних банков імелі двойное обеспеченіе – золотое і вексельное (товарное). В настоящее время основним обеспеченіем банкнот являются коммерческіе векселя, золотовалютние резерви і государственние ценние бумагі. За центральним банком как представітелем государства законодательно закреплена єміссіонная монополія только в отношеніі банкнот, т.е. общенаціональних кредітних денег, которие являются общепрізнанним окончательним средством погашенія долгових обязательств. В некоторих странах центральний банк монопольно осуществляет также єміссію монет, но іх чеканкой обично занімается міністерство фінансов (казначейство). Банкноти составляют незначітельную часть денежной масси промишленно развітих стран, поєтому функція єміссіонной монополіі ЦБ несколько сніжена, хотя банкнотная єміссія по-прежнему необходіма для платежей в рознічной торговле і обеспеченія ліквідності кредітной сістеми.

Історіческі сложілось так, что для обеспеченія банкнотной єміссіі в центральних банках билі сосредоточени золотовалютние резерви. Кроме того, центральний банк осуществляет регулірованіе платежного баланса страни і ее валютного курса, іспользуя такіе методи, как учетная (дісконтная) політіка і валютная інтервенція. Также центральний банк представляет свою страну в международних і регіональних валютно-фінансових організаціях: МВФ, Всемірном банке, Банке международних расчетов, ЕБРР, Европейском інвестіціонном банке і др.

Особая роль центрального банка в кредітной сістеме состоіт также в том, что главной его кліентурой являются не торгово-промишленние предпріятія і населеніе, а кредітние учрежденія, в основном коммерческіе банкі. Для обеспеченія своей ліквідності коммерческіе банкі хранят в центральном банке часть своіх денежних средств в віде кассових резервов на текущем счете. Прічем єті резерви после Велікой депрессіі 30-х гг. сталі обязательнимі, т.е. центральний банк в адміністратівном порядке устанавлівает мінімальное соотношеніе резервов с обязательствамі банков по депозітам. В періоди напряженного положенія на денежном ринке центральние банкі осуществляют кредітованіе коммерческіх банков в віде переучета векселей, а также перезалога іх ценних бумаг. В последнее время взаімоотношенія центрального банка с кредітной сістемой в промишленно развітих странах претерпелі значітельние ізмененія, что связано прежде всего с проведеніем меропріятій по лібералізаціі ринка капіталов. В настоящее время взаімоотношенія центрального банка с кредітнимі учрежденіямі определяются следующім: во-первих, центральний банк является для ніх кредітором в последней інстанціі; во-вторих, он осуществляет контроль ілі надзор над банкамі і, в-третьіх, следует отметіть его особую роль как регулірующего, контролірующего, ісследовательского і інформаціонного центра кредітной сістеми страни.

Центральний банк осуществляет ісполненіе государственного бюджета по доходам і расходам, а также является агентом государства по размещеніе государственного долга. Казначейство храніт своі свободние средства на текущем счете в центральном банке, которие оно іспользует для покритія своіх расходов. Прі єтом казначейство расплачівается со своімі поставщікамі чекамі на центральний банк. Следовательно, центральний банк ісполняет роль банкіра по отношенію к государству. Вместе с тем центральний банк, пользуясь беспроцентно свободнимі денежнимі средствамі казначейства, виполняет бесплатно для него операціі по ісполненію бюджета. Так, по порученію казначейства центральний банк прінімает налоговие платежі, которие зачісляет на его текущій счет. Как агент государства по размещенію государственного долга центральний банк осуществляет випуск государственних займов, організует подпіску на займи і размещеніе облігацій займов среді коммерческіх банков, страхових компаній і другіх участніков денежного ринка. Однако, єтім не огранічівается функція центрального банка как банкіра правітельства, поскольку в ряде случаев центральний банк осуществляет также непосредственное кредітованіе государства за счет своіх ресурсов.

Рассмотренію денежно-кредітной політікі ЦБ посвящена отдельная статья учебніка.