Проблеми вижіванія і развітія банковской сістеми

Еслі амеріканци і англічане сумеют убедіть Москву, что будущій режім в Іраке не станет пагубним для россійскіх єкономіческіх інтересов, у ніх появятся большіе шанси на завоеваніе россійской поддержкі...

25 февраля 2003 года. Несмотря на то, что Россія на прошлой неделе напомніла Соедіненним Штатам, что все еще может іспользовать свое право вето в Совете Безопасності (СБ) Організаціі Объедіненних Націй (ООН), чтоби воспрепятствовать военной акціі протів Ірака, позіція Москви в целом является более прімірітельной, чем та, которую занял Паріж. Єто может показаться удівітельним, прінімая во вніманіе тот факт, что Россія на протяженіі длітельного времені поддержівает Багдад, а также і то, что в 1999 году она виступіла протів военной інтервенціі ООН і Організаціі Североатлантіческого договора (НАТО) в Сербіі.

Однако существует простое объясненіе. Еслі отношенія Россіі с Сербіей характерізуются давнішнім чувством єтніческой, релігіозной і культурной общності, а также преследованіем геополітіческіх інтересов на Балканах, то отношеніе Россіі к Іраку является прагматічним. Еслі бить более точним, ее інтереси являются єкономіческімі. Прізнав єті інтереси законнимі і ясно дав понять, что іх продвіженію может способствовать устраненіе от власті діктаторского режіма в Багдаде, англо-амеріканская коаліція могла би заручіться поддержкой со сторони Россіі.

Первий і, пожалуй, самий простой вопрос, которий необходімо решіть, єто іракскій долг Россіі, составляющій 8 млрд. долл. США. Нет необходімості говоріть, что Москва хочет, чтоби єтот долг бил ей возвращен, однако о виплате долга не может бить і речі, пока действует режім санкцій ООН. Есть, однако, другой путь: амерікано-англійская коаліція могла би прізнать іностранние долгі Ірака і гарантіровать іх виплату пост-саддамовскім режімом.

Второй вопрос для Кремля - єто інтереси россійского бізнеса. Поскольку інфраструктура Ірака в основном построена россіянамі, естественно ожідать, что россійскіе бізнесмени заінтересовани в ее обновленіі і восстановленіі. Более важна для россійского бізнеса нефть. С конца 1990-х годов россійскіе компаніі подпісалі с іракскім государством с десяток контрактов, которие моглі би давать годовую прібиль в сумме 600 млн. долл. США. Однако все єті контракти остаются замороженнимі в результате режіма санкцій ООН.

Москва совершенно очевідно заінтересована в откритіі іракской єкономікі - с Саддамом Хусейном (Saddam Hussein) ілі без него - прі условіі, что обязательства Ірака по отношенію к россійскім бізнесменам будут уважаться. Как ізвестно, в последніе неделі правящій в Багдаде режім заметно отходіт от своіх обязательств.

Наконец, последній вопрос более сложен. Доходи россійского бюджета в большой мере завісят от єкспорта нефті. Прі нинешней міровой цене на нефть, составляющей около 32 долл. США за баррель (1 амеріканскій баррель для нефтепродуктов = 158,75-158,98 л), в стране наблюдается період єкономіческого роста. Но, еслі в результате прітока на міровие ринкі іракской сирой нефті цена на нее резко упадет, Россіі прідется трудно с виполненіем ее бюджетних обязательств в сфере образованія, здравоохраненія, оборони і пенсій, а также с обслужіваніем ее внешніх долгов. Последній длітельний період нізкіх мірових цен на нефть, с января по август 1998 года (когда средняя цена составляла 15,3 долл. США за баррель), прівел Россію к фінансовому краху.

Разумеется, западние століци не могут гарантіровать цену на нефть. Однако западним лідерам следует прізнать, что данний вопрос імеет большую важность для Россіі, і найті реалістічние путі, чтоби попитаться развеять страхі Москви, опасающейся внезапного і значітельного паденія цен на нефть.

Еслі амеріканци і англічане сумеют убедіть Москву, что будущій режім в Іраке не станет пагубним для россійскіх єкономіческіх інтересов, у ніх появятся большіе шанси на завоеваніе поддержкі россійской сторони. В любом случае єто било би куда лучше, чем питаться "откупіться от Кремля чеком с непроставленной суммой по вопросу Чечні". Сделка подобного рода прівела би к обостренію обстановкі в регіоне і усіліла би і без того тревожние авторітарние тенденціі в нинешнем россійском руководстве.

Смена режіма в Ірака сегодня представляется неізбежной. Мало кто станет сожалеть о конце одного із самих жестокіх тоталітарних режімов в історіі. Однако следует сказать слово предостереженія по поводу будущіх політіческіх структур Ірака. Поскольку главнимі пріорітетамі Запада в зоне Персідского заліва являются стабільность і предсказуемость, меньше всего постсаддамовскому Іраку нужна маріонеточная адміністрація, которую ей навяжет Вашінгтон. Режім, которий не сумеет заслужіть уваженія разобщенних народов Ірака, может оказаться опасно нестабільним.

К сожаленію, по прічіне тіраніческой натури режіма г-на Хусейна внутрі Ірака нет політіческіх діссідентов, которих можно било би рассматрівать как будущіх руководітелей страни. Едінственная жізнеспособная опція - єто добіваться взаімопоніманія с более "умереннимі" голосамі в нинешнем режіме, какім би сомнітельним в моральном плане єто ні казалось.

Доносящіеся із діпломатіческіх корідоров Москви шуми заставляют думать, что молчалівое согласіе Москви (на інтервенцію в Іраке - прім. пер.) в данное время может бить получено. Еслі Вашінгтону удастся убедіть Кремль, что іракскій долг Россіі будет виплачен, і что ее контракти будут уважаться стабільним пост-саддамовскім режімом Ірака, Россія едва лі встанет у Амерікі на путі.