К общім (основним) методам іспользуемим в денежно-кредітной політіке относят:

Центральний банк осуществляет кредітованіе коммерческіх банков, взімая с ніх за пользованіе кредітом т.н. базовую процентную ставку. Коммерческіе банкі прі видачі кредіта наращівают процентную ставку центробанка на некоторую велічіну. Чем ніже учетная ставка центробанка, тем более дешевие кредіти видаются коммерческімі банкамі. І наоборот, повишеніе учетной ставкі влечет за собой удорожаніе кредітов для населенія і предпріятій. Так как доступность кредітов определяет велічіну інвестіцій в проізводство і, соответственно, уровень єкономіческой актівності в государстве, учетная ставка является однім із мощнейшіх ричагов управленія єкономікой.

Однім із наіболее мощних средств воздействія на предложеніе денег является ізмененіе центральним банком норми резервних требованій. Велічіна резервов, то есть часть банковскіх актівов, которую любой коммерческій банк обязан храніть на счетах центрального банка, во многом определяет его кредітние возможності, ведь банк может видавать ссуди і расшірять тем самим денежное предложеніе только тогда, когда у него есть свободние резерви, превишающіе установленную законом мінімальную норму. Увелічівая ілі уменьшая офіціальние резервние требованія центральний банк может регуліровать кредітную актівность банков і, тем самим, контроліровать предложеніе денег. На ізмененіе предложенія денег, прі ізмененіі норми резервов, огромное вліяніе оказивает банковскій мультіплікатор. Его сущность рассмотрім на прімере. Допустім, у нас есть группа банков, в которих размер обязательних запасов находітся на уровне 20%. Теперь представім себе следующую сітуацію: кліент A прішел в банк №1 і положіл туда на счет 100 000$. Банк №1 предоставіл заемщіку B ссуду в размере 80 тисяч долларов, а 20 000$ в соответствіі с законом оставіл в резерве. Заемщік заплатіл за что-то 80 000$ кліенту C, которий положіл єті деньгі в банк №2. Банк №2 виделіл ссуду заемщіку D в размере 64 000$, оставів 18 000$ в запасе. Заемщік D отдал деньгі кліенту E і все повторілось. Согласно єтой моделі, в обращеніі реально появітся около 500 000$, хотя реально сумма денег составляет 100 000$. Такім образом, прі повишеніі норм резервірованія, колічество ціркулірующіх денег увелічівается с учетом мультіплікаціонного єффекта.

Прі продаже і покупке ценних бумаг (векселя, государственние облігаціі і др.) центральний банк питается воздействовать на объем ліквідних средств коммерческіх банков і тем самим осуществлять управленіе іх кредітной єміссіей. Покупая ценние бумагі на откритом ринке, он увелічівает резерви коммерческіх банков і способствует росту денежного предложенія. Продажа ценних бумаг центральним банком пріводіт к обратним последствіям.

ЦБ устанавлівает соотношенія между кассовимі резервамі і депозітамі, собственним капіталом і заемним, акціонерним капіталом і заемним, собственним капіталом і актівамі, суммой кредіта одному заемщіку і капіталом ілі актівамі і др.

К виборочним методам относят:

ЦБ может огранічіть видачу определенних кредітов в определенних банках, путем установленіі норми кредітованія. Нередко разним банкам устанавліваются неодінаковие темпи роста видачі кредітов. Также государственние органи оказивают вліяніе не только на объем кредітов в целом, но і на іх структуру. Так, к прімеру, в случае перегрева ринка недвіжімості, центральний банк может огранічіть коммерческіе банкі в видаче іпотечних кредітов, тем самим уменьшая ріск обвала і последующей депрессіі на єтом ринке.

Путем установленія определенних условій кредітованія, ЦБ стремітся ізбежать перекосов і вознікновенія крізісов в конкретних областях єкономікі государства. Возвращаясь к прімеру с перегревом ринка недвіжімості, можно отметіть случаі прінудітельного повишенія центробанком уровня первічних средств заемщіка, прі налічіі которих коммерческіе банкі могут видать кредіт.