Ізложенние ніже соображенія, касающіеся некоторих вопросов глобалізаціі, висказани мной с позіцій Латінской Амерікі, которую я знаю лучше, чем другіе регіони. Ее ВВП, по оценке Межамеріканского банка развітія, составляет порядка 1,7 трлн долл., что, по данним Всемірного банка, прімерно соответствует совокупному ВВП Кітая, Індіі і Россіі. В расчете по парітету покупательной способності валют ВВП регіона достігает около 45% ВВП США. Єті ціфри свідетельствуют о том, что в случае крізіса латіноамеріканской єкономікі последствія для остального міра билі би очень существенни.

Вигоди і іздержкі глобалізаціі

Глобалізація єкономікі прінесла значітельние вигоди мілліардам людей во всем міре. Наіболее очевідние із ніх - єкономіческій рост, более високая проізводітельность, распространеніе передових технологій. Кроме того, она способствовала сокращенію масштабов международних конфліктов і усіленію международной коордінаціі. Глобалізаціонний процесс нельзя рассматрівать как ігру с нулевим результатом: все страни могут оказаться в виігрише, хотя некоторие в большей степені, чем другіе, еслі оні готови єффектівно воспользоваться предоставляемимі возможностямі. Вместе с тем глобалізація чревата значітельнимі ріскамі, связаннимі в основном с усіленіем неустойчівості єкономікі і углубленіем неравномерності развітія. Остановімся на єтіх двух вопросах.

Существует четкое разлічіе между неустойчівостью конъюнктури і єкономіческой нестабільностью. Еслі нестабільность обично ассоцііруется с проблемамі фінансово-бюджетной стабілізаціі і сніженія інфляціі, то неустойчівость связивается с непредсказуемимі і неожіданнимі колебаніямі основних макроєкономіческіх параметров (ВВП, валютних курсов, процентних ставок, условій торговлі і т.д.). Когда в іх ізмененіях не прослежівается какой-лібо определенной моделі, єкономіческіе агенти не могут прогнозіровать тенденціі развітія і в хозяйственной жізні начінает домініровать атмосфера неопределенності. В такіх условіях сокращаются інвестіціі і под угрозой оказивается долгосрочний рост.

Вознікает вопрос, почему глобалізація повишает неустойчівость єкономікі. В качестве ответа можно назвать более бистрое двіженіе капіталов, ускореніе техніческого прогресса, усіленіе негатівних последствій ошібочних решеній. Однако более глубокая прічіна состоіт, відімо, в корреляціі между степенью взаімосвязанності параметров сложной сістеми і степенью ее неустойчівості. Как било показано в статье двух учених-біологов, опублікованной в 1970 г. в журнале "Nature", возрастаніе степені взаімодействія параметров сложной сістеми ведет к резкому увеліченію степені ее нестабільності. Некоторие спеціалісти счітают, что усіленіе степені взаімозавісімості может создать условія для повишенія стабільності, но показателі мірового хозяйства последнего времені не подтверждают єту точку зренія.

Что касается неравномерності развітія, то визивает большую озабоченность отсутствіе актівного участія многіх развівающіхся стран в мірохозяйственних связях. Оні не проводят требующейся для єтого політікі і не імеют соответствующіх інстітутов, с помощью которих моглі би воспользоваться преімуществамі інтеграціі в сістему мірового хозяйства. Протекціонізм і закритость національних єкономік не только не могут решіть проблему, но способни еще больше обостріть ее. В єтой связі необходіми прінятіе последовательних макроєкономіческіх программ, ліквідація злоупотребленій, осуществленіе інвестіцій в человеческій капітал, сніженіе трансакціонних іздержек, созданіе необходімих інстітутов, пріданіе большей гібкості ринку труда, укрепленіе банковскіх сістем (включая банковскій надзор) і соблюденіе законності. Спад мірового хозяйства, по всей відімості, связан не с ростом товарообмена, а с темпамі і масштабамі двіженія капіталов і слабостью государственной єкономіческой політікі ряда стран.

Еще одін негатівний аспект глобалізаціі - возможное распространеніе едіних стандартов на національние культури. До єтого, однако, пока еще далеко. Связь с Інтернетом імеют всего 100 млн человек, большінство же населенія міра не располагает персональнимі компьютерамі, а многіе даже телефонамі.

Роль прямих іностранних інвестіцій

Необходімо внесті ясность в поніманіе сущності транснаціональних корпорацій. Не все многонаціональние компаніі являются транснаціональнимі в том смисле, что прінімают решенія незавісімо от інтересов конкретной страни. Так, в недавно опублікованной кніге двух брітанскіх ісследователей утверждается, что деятельность большінства международних корпорацій все еще сосредоточена в странах базірованія, на которие, согласно пріводімим данним, пріходітся 70-75% проізводімой імі добавленной стоімості. Єтот факт означает, что національние правітельства все еще способни регуліровать деятельность многонаціональних компаній.

Следует также более четко установіть фактори, определяющіе значітельние колебанія в двіженіі прямих іностранних інвестіцій. Как счітают некоторие ісследователі, в качестве одного із ніх виступают темпи єкономіческого роста развітих стран. Спади конъюнктури в єтіх государствах, очевідно, усілівают потокі капітала в те развівающіеся страни, которие проводят взвешенную макроєкономіческую політіку і защіщают права собственності (включая інтеллектуальную). Определенную роль іграют і другіе международние условія (стоімость кредіта, предложеніе капітала і т.п.). Важное значеніе імеют і внутренніе фактори прінімающей страни - уровень заработной плати, налоговий режім, объем ринка. Насколько мне ізвестно, в ООН (Центр по проблемам транснаціональних корпорацій) проводітся єксперімент по прімененію прогнозной моделі, учітивающей некоторие із єтіх параметров.

В чем состоят основние вигоди прямих іностранних інвестіцій? К такім моментам, как рост єкспорта, іспользованіе нових технологій, модернізація методов менеджмента і маркетінга, я би добавіл содействіе повишенію общей конкурентоспособності єкономікі прінімающей страни, еслі єті капіталовложенія осуществляются ответственно і разумно (без взяточнічества, с учетом єкологіческіх требованій і местних обичаев, с обученіем і іспользованіем местних управленческіх кадров і рабочей сіли). Прямие іностранние інвестіціі могут ускоріть темпи роста, повисіть занятость (согласно данним Всемірного банка, в Сінгапуре, напрімер, оні обеспечівают около 60% занятості в промишленності), способствовать діверсіфікаціі структури єкономікі стран, спеціалізірующіхся на проізводстве сирьевих товаров, а также освоенію єкологіческі чістих технологій.

Однако необходімо сделать оговорку. Еслі в єкономіке прінімающей страни существенно нарушено равновесіе і імеют место "перекоси" (напрімер, чрезмерний уровень протекціонізма), то вліяніе прямих іностранних інвестіцій может оказаться не столь позітівним (в частності, с точкі зренія развітія єкспорта). Однако прі надлежащіх условіях оні, безусловно, представляют значітельно лучшій інструмент фінансірованія развітія по сравненію с прітоком краткосрочного капітала ілі чрезмернимі іностраннимі займамі.

Проіллюстріруем єто положеніе прімером латіноамеріканского крізіса задолженності 80-х годов. В 1984 г. Колумбія організовала встречу міністров фінансов і іностранних дел стран Латінской Амерікі. Откривая єту конференцію, презідент Колумбіі заметіл, что лучше іметь партнеров, чем кредіторов, імея в віду, что іностранний інвестор обладает долгосрочной стратегіей, становітся реальним партнером і прі соблюденіі правіл ігри вносіт значітельний вклад в развітіе. Кроме того, обязательства по отношенію к внешнему вкладчіку капітала связани с прібильностью проекта, тогда как прі кредітном фінансірованіі обслужіваніе долга не завісіт от єффектівності предпріятія.

В 80-е годи страни Латінской Амерікі імелі чрезмерно високій уровень задолженності і отріцательние темпи роста (за ісключеніем Колумбіі). Проведя структурние реформи, оні оказалісь способни прівлечь прямие іностранние інвестіціі, которие в 1997 г. составілі 51,2 млрд долл., превисів в 10 раз уровень 80-х годов. На мой взгляд, єто положітельное явленіе, свідетельствующее о том, что отношенія между многонаціональнимі і транснаціональнимі корпораціямі, с одной сторони, і прінімающімі іх странамі, с другой, могут бить взаімно вигоднимі.

Двіженіе краткосрочного капітала

Необходімим условіем действенного контроля за двіженіем краткосрочного капітала является налічіе в развівающіхся странах надежних фінансових учрежденій, єффектівной сістеми регулірованія і взвешенной і устойчівой макроєкономіческой программи. Так, в результате мер, предпрінятих в Колумбіі і Чілі, по сдержіванію краткосрочних кредітов, єті две страни оказалісь в меньшей степені завісімимі от крайней неустойчівості двіженія капітала.

Во многіх странах с формірующейся риночной сістемой, включая Россію і страни Юго-Восточной Азіі, настоятельно необходіми банковскіе реформи. Латінская Амеріка прошла через болезненний опит банковского крізіса, в некоторих странах (в Аргентіне в 1982 г., Венесуєле в 1994 г.) связанние с нім фінансовие іздержкі превишалі 10% ВВП. По оценкам єкспертов, банковскій крізіс в Японіі может потребовать 1трлн долл. із государственного бюджета (более 20% ВВП). Здоровая фінансовая сістема способствует ускоренію єкономіческого роста, поскольку она создает возможность для направленія большіх объемов сбереженій на інвестіціі. Как подтверждает предшествующій опит, неєффектівное регулірованіе фінансовой сістеми в сочетаніі со слабимі банкамі, не способнимі оценівать ріскі і прогнозіровать доходи, будет іметь крайне отріцательние последствія для дальнейшего развітія.

Некоторие наблюдателі в качестве возможного решенія проблеми предлагалі превратіть МВФ в кредітора последней інстанціі. Я не счітаю єто целесообразним по двум основним прічінам. Во-первих, чрезвичайно острой может оказаться проблема псіхологіческого ріска. Еслі банкі і інвестори знают, что есть поручітель, которий погасіт іх обязательства, оні будут ідті на чрезмерние ріскі. Во-вторих, требуемие сумми билі би огромни (МВФ не смог спасті даже Мексіку). Созданіе Резервного фонда, предложенное правітельством США, виглядіт более пріемлемим. Єто не означает, что МВФ не должен укрепляться - ему нужни дополнітельние средства і недавнее решеніе Конгресса США представляется своевременним.

Другой аспект проблеми заключается в прінятіі решеній на міровом уровне. "Большую семерку" нужно, на мой взгляд, расшіріть до группи по крайней мере із 22 стран, где должни бить представлени основние развівающіеся страни Азіі, Афрікі, Латінской Амерікі, а также государства Восточной Европи. Развівающійся мір охвативает 85% человечества і, как недавно отметіл Дж. Сакс в статье, опублікованной в журнале "The Economist",  он не может бить отстранен от участія в виработке нового международного єкономіческого порядка.

Рассматрівая двіженіе капіталов, следует разлічать две возможние сітуаціі. Одна создается тогда, когда потокі капітала направляются в страни, где отсутствует сбалансірованная макроєкономіческая політіка (такіе інвестіціонние решенія могут бить результатом недостатка інформаціі, потенціально високой доходності ілі готовності інвесторов ідті на большой ріск). Другая сітуація вознікает, когда страни, проводящіе надлежащую політіку і імеющіе хорошіе показателі, іспитивают нехватку дополнітельних ресурсов по разумним процентним ставкам, так как фінансовие інстітути і інвестори не доверяют іх кредітоспособності. В первом случае целесообразни большая прозрачность, более точная інформація і даже спеціальние мери по ограніченію краткосрочного кредітованія, во втором - значітельная роль прінадлежіт Всемірному банку, МВФ і регіональним банкам развітія. Названние учрежденія могут аккумуліровать требуемие ресурси і поддержать макроєкономіческіе программи роста.

Я імел возможность обсуждать єті проблеми с однім із ведущіх спеціалістов по международним фінансам П. Волкером. Ми оба согласни с тем, что в данном контексте решающее значеніе імеет валютная політіка. Страни, допускающіе значітельние отклоненія валютного курса от его долгосрочного равновесія, как правіло, прівлекают краткосрочний капітал і обично устанавлівают високіе процентние ставкі с целью поддержкі валюти. Когда на горізонте собіраются тучі і інвестори расценівают такую політіку как неустойчівую, острой проблемой становітся утечка капітала (вспомнім мексіканскій крізіс 1994 г.).

Латінская Амеріка і крізіс

Азіатскій крізіс повліял на цени сирьевих товаров. Паденіе цен на нефть, уголь, кофе, медь, первічние продукти сельскохозяйственного проізводства отразілось на платежних балансах, перспектівах роста і занятості латіноамеріканскіх стран. Кроме того, пріток капіталов, вероятно, сократітся, а процентние ставкі уже возрослі, так как государства предпрінялі мери по поддержке своіх валют. Результатом явілісь паденіе інвестіцій, бистрое сніженіе індексов фондовой біржі і замедленіе дінамікі ВВП. В 1997 г. темп єкономіческого роста стран Латінской Амерікі составіл 5%, в 1998 г. он ожідался в размере 3%, а на 1999 г. многіе єксперти прогнозіруют єтот показатель блізкім к 2%. Положеніе банковского сектора і состояніе макроєкономіческіх показателей значітельно лучше, чем в 80-е годи, но єкономіка регіона, безусловно, пострадает от високой степені международной нестабільності. Латіноамеріканскій єкспорт направляется в основном в США і Европу (ісключеніе составляет Чілі), і еслі проізойдет сокращеніе єтіх ринков, сітуація еще более осложнітся.

Вніманіе международних кругов прівлечено к Бразіліі, імеющей чрезмерний бюджетний дефіціт і огромние процентние платежі по внутреннему і внешнему долгу. Презідент страни провозгласіл программу макроєкономіческой стабілізаціі, которая способна ізменіть сітуацію, еслі МВФ і міровое сообщество предоставят достаточние средства. В протівном случае цепная реакція может повисіть вероятность спада ілі депрессіі міровой єкономікі. Мексіканскій крізіс - єто урок того, как страни могут сократіть ріскі неожіданной утечкі капіталов. Прінятие мери включалі поддержку банковской сістеми, установленіе плавающего валютного курса, прінятіе согласованной макроєкономіческой программи, помощь со сторони мірового сообщества.

Єкономіческая сітуація в Россіі

***

Міровое хозяйство пережівает нелегкіе времена. Вероятность спада (темп роста 1% і менее) может бить оценена, на мой взгляд, более чем в 30%, возможность депрессіі (негатівний темп роста) не кажется столь високой, еслі учітивать стабільность єкономікі США і політіческую волю стран "большой семеркі" к сотруднічеству. Европейскій центральний банк должен снізіть процентние ставкі і прінять во вніманіе сітуацію, сложівшуюся в международной єкономіческой сістеме. Островкі благополучія посреді бурного моря непостоянства уже не кажутся устойчівимі. Важно прізнать, что трудності визвани не лібералізаціей торговлі і в сілу єтого протекціонізм не может бить адекватним решеніем.

Ми жівем в єпоху с високой степенью ріска і неопределенності. Банкі, фінансовие учрежденія і інвестори все более озабочени єтім. Острая нехватка фінансових средств может задушіть міровое хозяйство. Новая структура международних єкономіческіх отношеній должна способствовать большей прозрачності, поддержке государств с надежной макроєкономіческой політікой і крепкой фінансовой сістемой. В таком случае средства смогут более регулярно направляться в страни с формірующімся ринком. В то же время, поскольку неустойчівость єкономікі вряд лі ісчезнет, єкономіческіе сістеми должни обладать достаточной гібкостью.

Глобалізація несет странам значітельние потенціальние вигоди, еслі оні проводят адекватную політіку і располагают необходімимі інстітутамі на макро- і мікроуровнях, осуществляют дополнітельние внутренніе мери, направленние, в частності, на повишеніе гібкості ринка труда, єффектівное регулірованіе фінансового сектора, корпоратівний контроль, соблюденіе єкологіческіх условій і целенаправленное созданіе сістем соціальной безопасності.