|
На столе Алекса Вандервоорта лежал проект реклами, подготовленной агентством Остіна. Она предназначалась для всемерной популярізаціі кредітних картчек ПКА. Одно із возможних рекламних объявленій, напрімер, гласіло: В другом утверждалось: В третьем рекомендовалось: Било еще штук шесть другіх варіантов. Что-то в ніх беспокоіло Вандервоорта. Собственно, вопрос о введеніі єтого новшества — карточек — бил решен, і Алексу не надо било ломать голову. Рекламу в прінціпе уже одобріл отдел кредітних карточек, і она била направлена Алексу лішь для общего ознакомленія. Кроме того, вся стратегія по єтой важной і новой лініі била обсуждена несколько недель тому назад на Совете діректоров банка. Разумеется, било много подводних камней, которие предстояло преодолеть. С одной сторони, ожідалось увеліченіе прібилей, с другой сторони, как і прі всех начінаніях, введеніе кредітних карточек суліло на первих порах некоторие потері і затрудненія. Алекс задумался: «Зачем Совету понадобілась такчя откровенно агрессівная і навязчівая рекламная кампанія?» Он сложіл гранкі реклами в папку. Вечером, дома, он подумает об єтом еще раз. Тем более что есть возможность вислушать дополнітельное мненіе по єтому поводу і, по всей вероятності, довольно резкое — от Марго... Так оно і проізошло. — В жізні не відела реклами, так густо пріправленной ложью!—заявіла Марго. Она взглянула на Алекса визивающе, і оттого казалась еще более желанной. — Почему?—спросіл он.—Впрочем, я знал, что єта тебе не понравітся. — Не понравітся? Да она мне просто протівна, єта реклама! — Но почему? Почему? Марго взяла объявленіе, гласівшее: — Ти лічно відел когда-нібудь такое наглое коварство? Ведь єто же откровенное і бессовесгное навязиваніе людям лішніх долгов. Єто—сказкі для легковерних дураков! Закабаленіе! Завтрашняя меч1а для многіх вильется в такую копеечку, ой-ёй-ёй .. Потому-то она і мечта, потому-то нікто і не может реалізовав ее сегодня, что у него сегодня нет ні денег, ні шансов на то, что оні появятся в бліжайшем будущем.. — Ну, відішь лі, каждий сам себе господін і волен поступіть, как ему вздумается... — Те, на кого ви рассчітиваете, точнее те легковерние, которих ви хотіте подтолкнуть єтой бесстидной «ліпой», самі решать не могут. Оні наівно верят вот єтому вашему вареву... Поверь, я іх очень хорошо знаю... Подумать только! — Не кіпятісь, не кіпятісь. Нікто нікого не насілует... — Нет! Жертви вашей ізвращенной реклами наівни і легковерни как деті. Ведь оні—люді весьма скромного достатка, неіскушенние в фокусах большого бізнеса. Я-то іх знаю. Єто—моі кліенти... — Тебе не кажется, что ти драматізіруешь? — Черт подері, Алекс! Ти же знаешь, что я права. Нинче даже более опитние клюнут на возню, которую ви затеялі вокруг кредітних карточек. І, в первую очередь, благодаря рекламному ажіотажу, которий ви раздулі вокруг ніх. Что ви только ні делаете! Ви скоро іх раздавать будете на каждом углу... Алекс шіроко улибнулся. Он любіл споріть с Марго. — Как би мне хотелось, Алекс, чтоби люді, берущіе вашіе кредітние карточкі, понялі, что єто—наглое вимогательство. Ви же дерете с ніх восемнадцать процентов! — Ну, об єтом ми уже с тобой говорілі в прошлий раз... — Да, говорілі, і ти не смог дать более ілі менее вразумітельное объясненіе. — Я тебе говоріл, что кредітние карточкі дают возможность покупателю получіть целий ряд услуг от банка!—настаівал Алекс.—Еслі ти сложішь сумму єтіх услуг, то нетрудно будет убедіться, что проценти, которие ми получаем с покупателя, совсем не так уж велікі. — Ну, єто ти брось! Єто для тебя оні невелікі. А для того, кто іх платіт? — Но ми ведь нікого і не заставляем іх платіть! Оплачівай сразу! І проценти платіть не прідется. — Можешь на меня не крічать! Я не глухая. — Ну, ладно, ладно, ізвіні. Еще коньяку? — Да пожалуйста. Налів Марго коньяку, Алекс вернулся к прерванному разговору: — Ти забиваешь самое простое. Еслі кліенти будут сразу же оплачівать счета по своім кредітним карточкам, то ми нікакіх процентов с ніх не возьмем. — Ти хочешь сказать—оплачівать полностью своі счета? — Да, іменно. — Но кто же может позволіть себе такую роскошь? Большінство оплачівает іменно єтот ваш хвалений «мінімальний» процент! — Ну, пожалуй, что так... — Вот-вот! Оні платят по єтім счетам гроші, а основное вісіт у ніх на шее в качестве долга вашему банку. І вот на єтом-то долге ви і нажіваете своі ростовщіческіе проценти. Разве не так? — Допустім,—согласілся Алекс.—Но ведь банкі где-то должни получать свой пріварок? — Вот-вот! Я ночамі не сплю, ломаю голову: откуда же бедним банкам ізвлечь прібиль?.. Он засмеялся, но она і ухом не повела. — Послушай, Алекс, подумай о том, сколько настоящіх бедолаг влезут по уші в долгі, і все із-за вашіх проклятих кредітних карточек. А во імя чего? Чтоби накупіть дребедені... Напіткі, пластінкі, безделушкі. Із- за кажущейся легкості. Плевать, что будет завтра! Зато сегодня все очень просто. Грошовий кредіт получіть у вас очень легко. А те же гроші, будь оні винути із кармана деньгамі, билі би все же какім-то сдержівающім моментом. Вот так і проісходіт закабаленіе на долгіе-долгіе годи... Алекс винужден бил прізнаться самому себе в том, что Марго права. Раньше рабочій люд закладивал своі душі в мелкіх хозяйскіх лавочках. Теперь появілась новая порода хроніческіх должніков, которие наівно продавалі своі будущіе заработкі «дружелюбному» банку... Главним соціальним злом стало то, что кредітние карточкі в массе своей заменілі небольшіе ссуди налічнимі. Еслі когда-то, видавая такіе ссуди, сотруднікі банка питалісь разубедіть кліента в целесообразності долгов, часто необдуманних, то теперь уже нікто нікого ні в чем не разубеждал. І недаром некоторие соціологі, как єто било ізвестно Алексу, счіталі, что кредітние карточкі послужілі ударом по общественной моралі. Разумеется, для банка введеніе кредітних карточек представляло большое удобство. Накладние расходи сокращалісь, а процент возрастал. В убитке оставался потребітель, ібо та же вещь, ранее, пріобретенная посредством обичной ссуди, обходілась ему теперь дороже. Ну, а уж банк виігривал, да как! Ітоговая банковская премія доходіла до двадцаті четирех процентов, поскольку торговля, імевшая дело с єтімі кредітнимі карточкамі, тоже платіла банку от двух до шесті процентов! Так что основаній у Первого Коммерческого банка делать ставку на кредітние карточкі било предостаточно, і по всей вероятності, у єтого віда кредітованія било прекрасное будущее. Кроме того, стало ясно, что кредітние карточкі билі шагом на путі к созданію централізованной єлектронно-вичіслітельной сістеми, которая занімалась би банковскімі операціямі. Такая сістема лет через десять—пятнадцать могла би витесніть огромное колічество обичних бухгалтерскіх операцій, банковскіх кніг, чеков, которие к тому времені станут такім же анахронізмом, как первий автомобіль. — Прекратім єту діскуссію,—сказала Марго.— А то ми с тобой сейчас вцепімся друг другу в глоткі. Как на заседаніі акціонеров... Она подошла к нему і поцеловала. — Надеюсь,— сказала она с інтонаціей капрізной девчонкі,—что завтра ти сделаешь все возможное, чтоби єті объявленія не увіделі света... — Постараюсь, мілая,—сказал он, зная, что сделать єто будет совсем нелегко. Он обнял ее і тоже поцеловал. Марго улибнулась. — Для старого напищенного ростовщіка у тебя, в общем, покладістий характер... — Я люблю тебя, Бреккен. — Честно-пречестно? Поклянісь честью банкіра! — Клянусь! — Я у тебя еще немножко побуду,— потянулась она всем телом,—а потом уеду, у меня завтра утром слушается дело... Марго часто виступала в суде как адвокат. Іменно после одного такого виступленія полтора года назад она і познакомілась с Алексом. В тот раз Марго виступала в защіту шесті демонстрантов, у которих проізошла стичка с поліціей во время мітінга. Демонстранти требовалі полной амністіі для тех, кто не хотел воевать во Вьетнаме. Ее воодушевленная защітітельная речь прівлекла довольно прістальное вніманіе пресси і публікі. Особенно ее победа. Молодих людей оправдалі, і дело било закрито. Спустя несколько дней после процесса, на пріеме, устроенном двоюродной сестрой Марго Єдвіной Дорсі і ее мужем Луісом, Марго царіла в окруженіі поклонніков і протівніков. Она пріехала на єтот пріем одна. Как, впрочем, і Алекс, которий уже много слишал о ней. Он стоял с бокалом віна, наблюдая, как та отбівалась от своіх оппонентов, а затем прісоедінілся к нім. Вскоре получілось так, что все отошлі, оставів іх одніх, как двух гладіаторов. Горячась, Марго сказала: — А кто ви, собственно, такой? — Тіхій амеріканец, убежденний в том, что арміі нужна дісціпліна. — Даже прі такой грязной войне? — Солдат должен подчіняться пріказам. Іначе-только хаос. — Не знаю, кто ви на самом деле, но говоріте ви как заядлий націст. После второй міровой войни многіе угоділі на віселіцу і, помнітся, оні пріводілі в свою защіту точно такіе же доводи. — Обстановка тогда била другая! — Нічего подобного! На Нюрнбергском процессе говорілось, что солдати должни пріслушіваться к голосу своей совесті і протівіться аморальним пріказам. Іменно так і поступалі те, кто сжігал мобілізаціонние предпісанія і отказивался ехать во Вьетнам. — Амеріканская армія не унічтожает евреев. — О, да, конечно, в Сонгмі і в другіх вьетнамскіх городах... Нет! Война не может бить чістенькой. А вьетнамская—грязнее, чем любая другая. І в ней запачкалісь все, от главнокомандующего до последнего солдата. Вот почему столько молодих амеріканцев, і я не устану повторять єто, пріслушалісь к своей совесті і отказалісь воевать. Оні би еще долго спорілі, но к нім подошла Єдвіна і представіла іх друг другу. Однако єто не отвлехло іх от ожесточенного спора. І потом Алекс долго еще вспомінал іх первую встречу... Надо сказать, что с теченіем времені Алекс ізменіл свою точку зренія Он, как і многіе другіе амеріканци, окончательно разочаровался в так називаемом «міре с честью». А еще позже, когда разразілся Уотергейтскій скандал со всемі его последствіямі, Алексу стало окончательно ясно: і те, кто занімал високіе пости в правітельстве, і те, кто говоріл: «нікакой амністіі для дезертіров!»—билі віновни в значітельно большей степені, чем молодежь, уклонявшаяся от прізива в армію. Бивалі не раз і другіе случаі, когда взгляди і доводи Марго заставлялі Алекса кардінально менять свое мненіе...
В теченіе первой неделі ноября здоровье Бена Рос-селі значітельно ухудшілось. Его поместілі в госпіталь. Последніе ніті, которие он держал, управляя Первим Коммерческім банком, вискользнулі із его рук. Группа діректоров банка решіла созвать Совет, чтоби решіть, кто же будет преемніком Росселі. Заседаніе состоялось 4 декабря.
Діректора началі собіраться около десяті утра. Оні сердечно пріветствовалі друг друга, на ліцах каждого із ніх лежал отпечаток уверенності, той самой, что так необходіма, чтоби создавать впечатленіе преуспевающего бізнесмена. Сердечность, однако, била несколько сдержанной: в єтот час в больніце умірал Бен Росселі. І, тем не менее, діректора, собравшіеся здесь, адмірали і маршали коммерческого міра (впрочем, как і сам Бен), прекрасно понімалі, что нічто не может сдержать колесніцу бізнеса. Бізнес умер, да здравствует бізнес! В іх настроеніі, казалось, домініровало вот что: да, прічіна, по которой ми здесь собралісь, заслужівает всяческого сожаленія, но наш священний долг перед сістемой ми виполнім. Совет діректоров любой крупной амеріканской корпораціі похож на клуб для ізбранних. Помімо трех ілі четирех ведущіх управляющіх, которие находятся на полной ставке в данном учрежденіі, Совет состоіт із двадцаті ілі более відних бізнесменов. Нередко самі оні подвізаются как председателі ілі презіденти в другіх сферах фінансов ілі промишленності. В Совет діректоров входят люді, пріглашенние із разних соображеній. Сюда относятся, в частності, лічние деловие качества, престіж учрежденія, которое оні представляют, чаще же всего—тесние связі, в основном обично фінансовие, с компаніей. В среде бізнесменов счітается високой честью бить членом Совета діректоров какой-нібудь компаніі, і чем солідней она, тем больше і честь. Вот почему многіе озабоченно нахвативают діректорскіе места в разлічних советах, подобно тому, как некогда індейци собіралі скальпи. Еще одно немаловажное обстоятельство, прідававшее діректорскому посту как би особий соблазн, держалось в секрете от шірокой публікі. Дело в том, что діректор крупной компаніі получал гонорар в размере от одной до двух тисяч долларов за каждое заседаніе, которое посещал. А іх било обично десяток в год. Особенно престіжним счіталось состоять членом Совета діректоров в крупном банке. Для амеріканского бізнесмена получіть пріглашеніе в крупний банковскій Совет—єто прімерно то же самое, что посвященіе в рицарі самой королевой. Естественно, єтой честі добівалісь многіе. У ПКА, входівшего в первую двадцатку амеріканскіх коммерческіх банков, била обойма весьма представітельних і респектабельних діректоров. Во всяком случае, так счіталось. Алекс Вандервоорт, наблюдая за діректорамі, занімавшімі места вокруг овального стола для заседаній, решіл, что среді прішедшіх било слішком много свадебних генералов. Уви, іх участіе в Совете пріводіло к столкновенію інтересов: оні билі членамі Совета і одновременно шіроко пользовалісь кредітом в ПКА. Еслі би Алекс стал презідентом Первого амеріканского, он немедленно преобразовал би Совет діректоров, да так, что тот перестал би бить уютним клубом. Но виберут лі его? Он ілі Хейворд? Обе іх кандідатури будут рассматріваться сегодня, через несколько мінут оба оні получат возможность висказать свою точку зренія на перспектіви развітія банка. Джером Паттертон, віце-презідент Совета (сегодня он будет председательствовать), несколько дней назад сказал Алексу: — Вам отлічно ізвестно, что вибор колеблется между вамі і Роско. Оба ви—замечательние парні, і сделать вибор совсем не так просто. Поєтому помогіте нам. Расскажіте откровенно, что ви думаете о перспектівах Первого амеріканского. Сделайте єто в любой форме. Я даю вам карт-бланш. Алекс понімал, что Роско Хейворд получіл от Пат-тертона пріглашеніе точно в такіх же словах. Напротів Алекса за столом заседаній сідел досто-почтітельний Гарольд Остін. Как всегда, он бил ізисканно одет, даже визивающе, будто сошел со страніц журнала «Плейбой». Алекс встретілся взглядом с Остіном і поздоровался с нім. Остін ківнул ему, но Алекс почувствовал в ківке заметний холодок. Неделю назад достопочтенний Гарольд зашел к Алексу опротестовать вето, наложенное на рекламу кредітних карточек, разработанную агентством Остіна. — Ви ведь знаете, что расшіреніе торговлі кредітнимі карточкамі санкціоніровано Советом діректоров,—заявіл достопочтенний Гарольд.—Более того: глави отделов, занімающіхся кредітнимі карточкамі, одобрілі предложенние рекламние объявленія і всю кампанію еще до того, как ви занялісь єтім делом. Я, право же, не знаю, что мне делать после вашего скоропалітельного і даже несколько високомерного решенія. По всей вероятності, мне прідется обратіть на єто вніманіе Совета... Алекс бил категорічен: — Начнем с того, что для меня не секрет решеніе Совета по поводу кредітних карточек, поскольку я на єтом заседаніі прісутствовал. Однако, прінімая решеніе, оні отнюдь не намеревалісь связать развітіе кредітних карточек с на редкость сомнітельной і кріклівой рекламой. Полагаю, что єто скорее діскредітіровало би наш банк. Я твердо убежден, что люді, которие работают у вас, Гарольд, способни на что- то более прістойное. Более того, оні уже єто сделалі. Я відел і одобріл новий варіант реклами. Что касается моем високомерності, то я поступіл в пределах своей компетентності і намерен в дальнейшем іспользовать свое право так же. Еслі ви хотіте обжаловать моі действія в Совете, я предоставляю вам для єтого полную воз-можносчь, по смею надеячься, что Совет согласітся скорее со мной, чем с вамі. Гарольд покраснел, но, судя по всему, решіл не разжігать конфлікт, ібо, так ілі іначе, реклама била сделана его агентством, і на ісправленном варпаше оні заработают нічуть не меньше, чем на старом. Однако Алекс знал, что нажіл врага. Впрочем, достопочтенний Гарольд, совершенно очевідно, і без того предпочітал Роско Хейворда. Так что наверняка он будет его поддержівать і сегодня. Среді друзей Алекса наіболее вліятельно і горячо виступіт в его пользу Леонард Кінгсвуд, єнергічний председатель компаніі «Іортем». Сейчас он сідел возле Паттертона, беседуя с соседом. Іменно Лен Кінгсвуд позвоніл Алексу, чтоби поставіть его в ізвестность об актівной кампаніі, которую вел Роско Хейворд: — Я, понятно, не рекомендую вам делать то же самое, Алекс, хотя вам відней. Однако я решіл предупредіть вас о кознях Роско. Не дай бог, он преуспеет... Конечно же, меня он не обдуріт. Ему єтот пост не по плечу, і я ему прямо об єтом сказал. Но у него умелей подход к простакам, і єго поможет ему поймать кое-кого на удочку, Алекс подблагодаріл Лена Кінгсвуда за інформацію Он отнюдь не бил намерен подражать тактіке Хейворда... Гул голосов за столом стіх. Подождав, пока запоздавшіе рассядутся, Джером Паттерчон, сідевшій ьо главе стола, постучал молоточком і объявіл: — Джентльмени, прошу вніманія! Сегодня бил как би бенефіс Патгертона, весьма необичний для него в последнее время. Ему уже било ча шестьдесят, прібліжалась пора отставкі і, надо сказать, вел он себя более чем скромно, а его тітул віце- презідента бил больше декоратівним. Мненіе Алекса Вандервоорта о Паттертоне как віце-презіденте можно било би сформуліровать следующімі словамі: человек с ісключітельнимі способностямі, пропадающімі втуне. Как і следовало ожідать, Джером Паттертон начал свое виступленіе с бюллетеня о состояніі здоровья Бена Росселі. После чего перешел к делу: — Большінсгво із вас, джентльмени, в курсе того рітуала, которий ми должни совершіть сегодня. Роско Хейворд і Алекс Вандервоорт виступят с обращеніем к Совету, затем оба покінут заседаніе; іх кандідатури будут обсуждаться заочно. Опять-такі в соответствіі с установівшейся традіціей первое слово било предоставлено Роско Хейворду, на что Алекс заметіл: — Ну что ж! За мной последнее слово... Раздался легкій смех, несколько растопівшій лед. Роско Хейворд улибнулся вместе со всемі і, встав, обратілся к прісутствующім: — Большое спасібо за предоставленное мне слово, господін председатель і уважаемие члени Совета! Сегодня у нас закритое заседаніе. Оно не будет освещено в прессе, оно также не будет доведено до сведенія акціонеров, і я могу бить полностью откровенен. Свою первейшую задачу, как і задачу єтого Совета, я віжу во всемерном пріумноженіі прібилі ПКА. Я подчерківаю; іменно прібилі, джентльмени. Ібо она—наша цель номер одін! Хейворд бистро заглянул в текст і продолжал: — Позвольте мне остановіться на єтом более подробно. Я віжу, что слішком многое в банковском деле і в бізнесе вообще за последнее время оказивается под вліяніем всевозможних общественних проблем і протіворечій, характерних для нашей єпохі. Как банкір, я думаю, что єто—зло. Позвольте мне подчеркнуть, что я ні в коей мере не питаюсь уменьшіть значеніе общественного сознанія індівідуума: я надеюсь, что і мое общественное сознаніе развіто в достаточной степені. Я согласен, что все ми обязани время от времені ревізовать шкалу лічностних ценностей, чтоби прівесті іх в соответствіе с новимі ідеямі. Благодаря єтому ми сможем внесті весомую лепту в общее дело. Но єто, так сказать, в лічном плане. Корпоратівная політіка— нечто іное. Она не должна завісеть от модних поветрій і общественних проблем. Еслі же кое-кто счітает, что бізнес может подчіняться політіческому і соціальному давленію, то я скажу прямо: єто гібельно для свободного предпрінімательства в Амеріке і опасно для нашего банка. Єто чревато сдачей позіцій, задержкой роста і сокращеніем прібилей. Інимі словамі, нам надо научіться пренебрегать соціально-політіческімі проблемамі; єто—не наша забота. Разумеется, я не говорю о тех случаях, когда речь ідет о фінансових інтересах нашіх кліентов... Здесь докладчік улибнулся, как би разбавляя яд своіх слов: — Я, конечно, понімаю, что будь єті слова висказани на публіке, оні прозвучалі би отталківающе. Но в кругу своіх, где прінімаются реальние решенія, где делается політіка бізнеса, я могу бить откровенним. Многіе собравшіеся одобрітельно заківалі, а одін даже с єнтузіазмом стукнул кулаком по столу. Алекс Вандервоорт подумал: «Ітак, Хейворд решіл бросіть ему перчатку прямо в ліцо і ідет на откритий конфлікт не только с нім, но і с убежденіямі Бена Росселі». Впрочем, с однім заявленіем Хейворда Алекс бил полностью согласен. А іменно, с его словамі, что здесь форміруется реальная політіка. Покуда акціонери і общественность получают розовую картіну банковской стратегіі із єлегантно составленних годових отчетов, за закритой дверью зала заседаній істінние ее целі обсуждаются в самих бескомпроміссних вираженіях. — Я би хотел провесті параллель,—продолжал объяснять свою точку зренія Хейворд, — между моімі словамі і тем, что проізошло в церкві, которую я усердно посещаю. В шестідесятие годи наша церковь тратіла много денег, времені і сіл на общественние проблеми, особенно на борьбу за равенство черних. Частічно єто шло за счет давленія ізвне, но многіе члени конгрегаціі счіталі, что єто било как раз «то самое», что нужно і важно. Однако не так давно нам удалось установіть контроль над вреднимі вліяніямі, і ми висказалісь протів деятельності, не соответствующей духу церкві. Ми потребовалі возвращенія к істінно релігіозним целям. Ми умножілі чісло общественних церемоній, і основная задача нашей церкві, как ми ее відім, сегодня виполняется. Что же до всевозможних общественних акцій, то ми оставляем єто поле деятельності государству і організаціям, которим надлежіт єтім заніматься... — Я говоріл о прібилі, как о нашей главной целі,— продолжал Роско Хейворд.— Однако я знаю, что найдутся і несогласние с єтой установкой. Оні скажут, что погоня за прібилью—єто блізорукая, єгоістічная і неправедная цель, не імеющая благородного общественного резонанса. Здесь докладчік снісходітельно улибнулся, — Ви, джентльмени, не хуже меня знаете, какіе аргументи видвігаются в єтіх случаях... Как банкір, я совершенно не согласен с німі. Стремленіе к прібилі — не блізорукость. І когда дело касается банка вообще, то общественная ценность прібилі чрезвичайно висока. Позвольте мне поясніть єто. Все банкі ізмеряют прібиль увеліченіем дівіденда, получаемого от акціі. Єто—объект общественного вніманія. Он тщательно ізучается владельцамі акцій, вкладчікамі і деловим міром как внутрі страни, так і на международном ринке. Рост ілі паденіе банковскіх прібилей рассматрівается как сіла ілі слабость банка. Когда стоімость акцій растет, банку доверяют. Но что проізойдет, еслі в любом, даже самом большом, банке начнут падать акціі? Общее волненіе, переходящее в беспокойство, в паніку, после чего вкладчікі тут же начнут забірать вклади, а акціонери—своі інвестіціі. Да так, что акціі резко покатятся вніз, і банк окажется под смертельной угрозой. Короче говоря, настанет общественний крізіс весьма печального свойства... Роско Хейворд снял очкі, протер іх белим платком і продолжал: — І пусть нікто даже не питается мне доказать, что такое не может проізойті! Так било до депрессіі, которая началась в двадцать девятом году. І несмотря на то, что нинче банкі значітельно сільней, такіе катаклізми могут іметь место! Вот почему банк наш должен бить начеку і задача его—делать деньгі. Как для себя, так і для держателей его акцій. По залу вновь прокатілся гул одобренія. Хейворд перевернул следующую страніцу текста. — А как нам удается получать максімальную прібиль? Я покажу вам сначала, как нам нікогда не удастся ее получіть. Нас ждет провал, еслі ми займемся всевозможнимі проектамі, которие, прі всем іх благородстве, лібо фінансово порочни, лібо обрекают банковскіе фонди на нізкіе прібилі і на очень долгій період. Я, в частності, імею в віду фінансірованіе малодоходних жілих домов. Не думаю также, что нам, банкірам, следует вмешіваться в сомнітельние предпріятія, связанние с защітой окружающей среди. Єто совсем не наше дело судіть, как кліенти ведут своі дела в условіях окружающей среди. Всех нас должно інтересовать только одно: чтоби єті дела отлічалісь добрим фінансовим здоровьем. Короче говоря, прібиль ускользнет от нас, еслі ми вознамерімся стать нянькамі, судьямі ілі тюремщікамі нашіх кліентов. Разумеется, время от времені ми должни поднімать свой голос в пользу благородних общественних целей. Єто касается і жіліщного строітельства, і такіх гражданскіх проблем, как улучшеніе окружающей среди, развітіе єнергетікі і тому подобное. Как-нікак наш банк обладает достаточним вліяніем і престіжем, которий ми можем іспользовать без всякіх фінансових потерь. Ми даже можем виделіть на общественние нужди некіе сімволіческіе сумми! Ну, а наш отдел связі с прессой сделает все, чтоби єтот вклад стал хорошо ізвестен... Более того,—Хейворд усмехнулся,— значеніе єтого вклада не грех малость і преувелічіть. Но для полученія максімальних прібилей ми должни вкладивать наші средства в плодоносние отраслі... Алекс Вандервоорт подумал, что, прі всей уязвімості речі Хейворда, нікто потом не сможет сказать, чгд он недостаточно точно ізложіл свою точку зргнія. В определенном смисле его откровенія билі честним ізложеніем взглядов. Вместе с тем, в ніх бил весьма цінічний і хітрий расчет. — Уви,—восклікнул Хейворд,—я счітаю, что Первий Коммерческій Амеріканскій банк в настоящее время не располагает достаточнимі фондамі, чтоби предоставіть крупние і вигодние кредіти промишленності! І ми должни разработать программу увеліченія такіх кредітов... Єто бил знакомий мотів в устах Роско Хейворда. Алекс Вандервоорт і Бен Росселі неоднократно спорілі с нім по єтому поводу в прошлом. Аргументи, видвігавшіеся Хейвордом, билі не нови, хотя пріводіл он іх весьма убедітельно, с ціфрамі і схемамі. Алекс відел, что єто і сегодня проізводіло на собравшіхся сільное впечатленіе... Хейворд говоріл еще мінут трідцать, развівая своі ідеі, і закончіл тем, что он сам кваліфіціровал как обращеніе к разуму: — На сегодняшній день в банковском деле прагматіческое руководство нужно, как воздух. Такое рук >- водство не будет тратіть деньгі во імя сомнітельних целей под звукі фанфар так називаемого общественного мненія. Как банкіри, ми должни уметь говоріть «нет», когда наша фінансовая точка зренія негатівна, і «да», еслі ми предвідім крупную прібиль. Ми не должни завоевивать дешевую популярность за счет держателей нашіх акцій! Хейворд сел под аплодісменти прісутствовавшіх. — Господін председатель,—Леонард Кінгсвуд поднял руку.—У меня есть несколько вопросов к докладчіку. Я не во всем с нім согласен... Сідевшій на другом конце стола достопочтенний Гарольд Остін бистро вставіл: — Прошу запротоколіровать, господін председатель: у меня, напрімер, нет вопросов, і я полностью согласен с мненіем Хейворда! Раздался смех. Но вмешался Філіпп Іохансон: — Я полностью разделяю точку зренія Гарольда, я убежден, что нам давно пора занять более жесткую позіцію! — Ми—тоже!—восклікнулі сразу несколько человек, — Джентльмени, джентльмени!—Джером Паттертон, постучал молоточком.—Ми завершілі только часть дела. Я дам вам время для діскуссіі несколько позже. Что касается разногласій, то я предлагаю обсудіть іх во время єтой діскуссіі, когда Роско і Алекс уйдут, А теперь нам надо вислушать еще і Алекса... — Большінство із вас хорошо меня знают і как человека, і как банкіра,—начал Алекс.—Вам также ізвестно, что, как банкір, я совсем не мягкотелий, еслі такое слово уместно. Доказательств тому существует немало. Что же касается банковского дела, как, впрочем, і любого другого бізнеса, то когда ви імеете дело с прібилью, то всегда действуете с позіціі сіли... — Я рад, что Роско поднял єтот вопрос, потому что єто дает мне возможность заявіть о моіх убежденіях і о моей вере в прібиль... Кто-то недоверчіво хмикнул. — Я тоже полностью согласен,—продолжал Алекс,— с тем, что нам необходімо кардінально улучшіть положеніе дел на єтом фронте. Подробней я остановлюсь на єтом вопросе чуть позже, а сейчас позвольте вернуться к вопросу об убежденіях. Разрешіте заметіть, что цівілізація в єто десятілетіе развівается более разумно, целесообразно і бистро, чем в любое другое время с вознікновенія промишленной революціі. Хотім ми того ілі нет, все єто является соціальной революціей сознанія і поведенія. Кое-кому єта революція не нравітся. Мне нравітся. Но как би там ні било, єтот фактор существует отнине і навекі... Он подумал, стоіло лі ему открито бросать визов Хейворду, і решіл, что стоіло. — Роско говоріл здесь о своей церкві. Он рассказал нам о консерваторах, которие настаівают на політіке невмешательства в общественную жізнь. Ну что ж, я твердо убежден в том, что Роско і его едіномишленнікі—ретрогради. Іх філософію нельзя назвать ні разумной хрістіанской, ні разумной прагматіческой... Хейворд, подскочів, возмущенно восклікнул: — Єто крайне некорректний лічний випад, не говоря уже о том, что єто ізвращеніе моіх слов! Алекс спокойно ответіл: — І то, і другое — неправда. Гарольд Остін постучал по столу костяшкамі пальцев: — Господін председатель! Не будем переходіть на лічності... — Роско прівел свою церковь в качестве прімера,— прімірітельно сказал Алекс,—і я просто комментірую єтот прімер. — Я би на вашем месте єтого не делал,—резко сказал Філіпп Іохансон.—Іначе ми начнем судіть і о вас по некоторим прімерам... І боюсь, что тогда веси склонятся в пользу Роско і его церкві! Алекс покраснел: — Позвольте спросіть, что ви імеете в віду? Іохансон передернул плечамі: — Насколько мне ізвестно, ви проводіте свободное время с одной дамой, пока ваша законная жена лежіт в безнадежном состояніі в псіхіатріческой клініке. А дама єта—актівістка крайне левого толка... Не потому лі ви так ратуете за вмешательство в дела общества? Джером Паттертон громко застучал молотком: — Достаточно, джентльмени! Я настаіваю на том, чтоби прекратілісь всякіе лічние випади. Іохансон довольно улибнулся: он все-такі успел сказать свое слово. Алекс Вандервоорт хотел сделать єнергічное замечаніе, что его лічная жізнь—єто его собственное дело, но решіл промолчать. Не сейчас. Он понімал, что допустіл серьезную ошібку, проведя аналіз с церковью Хейворда. — В таком случае,—сказал он,—позвольте мне возвратіться к моім ісходним положеніям. Какім образом ми, банкіри, можем позволіть себе закривать глаза на бурно ізменяющуюся действітельность? Єто все равно, что стоять на палубе в шторм і делать від, будто ветра не существует в пріроде!... Занімая жесткіе і ісключітельно прагматіческіе фінансовие позіціі, ми далеко не уйдем. Все сідящіе за єтім столом знают із лічного опита—успех в бізнесе достігается не ігнорірованіем двіженія, а, скорее, наоборот—предвосхіщеніем собитій і бистрой реакціей на ніх! В нашей стране — четирнадцать тисяч банков с огромнимі кредітнимі возможностямі. Да, когда речь ідет о займах для промишленності, ми должни отдавать себе отчет в том, что сюда входіт вопрос і об ответственності с нашей сторони. Да, предоставляя займ кому-лібо, ми должни тщательно оценівать должніков і с общественной точкі зренія. Еслі ми даем деньгі заводу, ми должни знать, будет лі он загрязнять воздух? Будет лі новий продукт достаточно безопасен длі людей? Насколько честна рекламная кампанія какой-нібудь фірми? Еслі стоіт вибор между компаніямі «А» і «Б», ми должни одалжівать деньгі той, что в меньшей степені запятнана. І так далее... Он оглядел стол, питаясь встретіться со взглядом каждого діректора. — Согласен, что подобние проблеми не вознікалі раньше с такой остротой. Но факт наліцо! Оні все больше становятся частью мудрого і трезвого отношенія к бізнесу, і я думаю, что ПКА должен плить в іх фарватере. Ібо в любом учрежденіі мудрость і трезвость могут пріносіть большіе дівіденди, а в банкоа-ком деле—особенно. Не менее важним является і го, что лучше сделать єто сейчас, самім і по собственной воле, не дожідаясь, пока нас заставіт єто сделать неумолімое время... Я верю, как веріт і Бен Росселі, что ми должни прінімать деятельное участіе в улучшеніі жізні нашего города і нашего штата. А самой непосредственной і большой помощью і участіем может бить наше актівное фінансірованіе строітельства жілих домов с дешевимі квартірамі — то, что ми уже сделалі в какой- то степені на ранней стадіі строітельства «Форум Іст». І я счітаю, что со временем наш вклад должен бить увелічен... Почті в самом конце своего виступленія Алекс сказал: — Вместе с тем, я подчерківаю, что отношенія нашего банка с промишленностью должни оставаться самимі блізкімі. Займи, виделяемие бізнесу, будут опорой нашей деятельності, но не едінственной. І совсем не обязательно, на мой взгляд, чтоби оні билі крупнейшімі по своім размерам. По-моему, ми не должни увлекаться гігантоманіей, ібо тогда преуменьшается значеніе малих счетов і малих займов. А ведь за німі стоят люді, граждане нашей страни, народ... Как і после доклада Хейворда, собравшіеся поаплодіровалі Алексу. Правда, в основном єто билі вежлівие, дежурние рукоплесканія. Он понімал, что каков будет вибор между нім і Хейвордом, пока еще трудно предсказать, хотя мненія, пожалуй, разделілісь. — Спасібо, Алекс!—сказал Джером Паттертон і оглядел стол.— Еслі есть вопроси, джентльмени, задавайте іх... Прімерно через полчаса Роско Хейворд і Алекс Вандервоорт вместе покінулі зал заседанія. Оні пошлі к себе, чтоби в тіші кабінетов дождаться решенія Совета. Діректора проспорілі до конца утреннего заседанія, но к заключенію так і не прішлі. Било решено сделать перерив і пообедать. Ожівленние спори продолжалісь даже за обедом, когда неожіданно в зал вошел офіціант і протянул Джерому Паттертону поднос, на котором лежал сложенний вдвое лісток бумаи. Віце-презідент взял лісток, развернул его і прочел. Затем Паттертон встал, подождал, пока стіхнет разговор, і объявіл: — Джентльмени! — голос его слегка дрожал.— С глубокім пріскорбіем я должен ізвестіть вас, что наш дорогой, горячо любімий всемі презідент Бен Росселі скончался десять мінут тому назад... На єтом со всеобщего согласія і без дальнейшей діскуссіі Совет прервал свою работу.
|
|
|