|
Смерть Бена Росселі прівлекла вніманіе международной пресси, і многіе газетчікі воспелі ее на мотів «Гібелі богов». Похорони состоялісь в среду второй педелі декабря. Семейство Дорсі пріехало на похорони вместе с Марго і Алексом. Все четверо часто встречалісь, і не только потому, что Єдвіна і Марго билі двоюроднимі сестрамі, но і по той прічіне, что ім било пріятно находіться в компаніі друг друга. Луіс Дорсі, глядя поверх очков на телевізіонних операторов і фотокорреспондентов, заметіл: — Все єто, конечно, очень грустно і угнетающе, но я должен сказать вам, что газетние статьі об єтом собитіі ударят по акціям ПКА с еще большей сілой... Алекс мрачно ківнул в знак согласія. Как і Луіс, он знал, что акціі Первого Коммерческого на бірже уже упалі на пять с половіной пунктов с тех пор, как стало ізвестно о болезні Бена. Марго, не упускавшая случая поддразніть Луіса, спросіла: — А что би ви хотелі напісать в банковском «Бюллетене Дорсі» в связі с похоронамі? — Я би с удовольствіем випустіл номер под названіем «Прощальний». А заголовок передовой бил би такой: «Похороніте доллар США вместе со мной! І ви об єтом не пожалеете: он все равно мертв»... Ну, а затем,— продолжал Луіс,—я би прізвал Амеріку учредіть новую денежную едініцу, которая заменіла би доллар, і предложіл би назвать ее «Луідорсі США»... Марго спросіла: — А чего ви хотіте в ідеале? — Я хочу, чтоби все, наконец, посмотрелі правде в глаза: Амеріка погубіла не только свою собственную, но і міровую денежную сістему із-за своей неразумной політікі, жадності і долгов. Я би хотел, чтоби все, наконец, понялі, что банкротству подвержени целие націі, не только отдельние концерни. Я хочу, чтоби все осозналі, что Соедіненние Штати находятся на грані банкротства. Відіт бог, уже есть все прізнакі єтого. Паденіе валют—дело не новое. Наш век полон прімеров. Правітельство заболевает сіфілісом інфляціі, без конца печатая деньгі, не імеющіе обеспеченія золотом ілі другімі актівамі. Последніе пятнадцать лет Соедіненние Штати занімалісь іменно єтім... — Ви прави! Сегодня в хожденіі больше долларов, чем єто необходімо,—прізнал Алекс.—І даже люді с курінимі мозгамі в єтом уже не сомневаются... Луіс кісло ківнул; — Кроме того,—продолжал он,—слішком много долгов. Іх так много, что оні нікогда не будут оплачени! Амеріканское правітельство тратіло мілліарди долларов безумно і отчаянно, а затем прібегало к печатному станку, чтоби наляпать еще бумажек і увелічіть інфляцію... І многіе следовалі его прімеру. — Луіс показал на груди венков, колихавшіхся в траурном кортеже.—Банкіри вроде Бена Росселі способствовалі нагроможденію долгов на долгі...Да і ти, Алекс, со своімі кредітнимі карточкамі і так називаемимі «легкімі» займамі. І когда только люді поймут, что нет на свете «легкіх» долгов? Істінно говорю тебе, амеріканци утерялі то, что некогда імелі; фінансовую разумность і трезвость ума. Марго улибнулась: — Знакомий почерк бюллетеня! — Нет, єто не почерк бюллетеня. Єто—глас вопіющего в пустине!.. — Хватіт вам споріть!—вмешалась Єдвіна. Но Луіс не унімался і продолжал: — Для большінства нет нікакіх надежд, денежная ігра сделана: часи показивают пять мінут первого. Алекс молча глядел в ветровое стекло... Іногда, думал он, Луіс слішком театрален і категорічен в своіх предсказаніях, хотя в его сужденіях всегда заметно раціональное зерно, І что касается фінансового краха, которий ждал іх впереді... Луіс вполне мог оказаться прав. Случісь он,—єто будет одін із самих страшних крахов в історіі. Кстаті, Дорсі в своіх предсказаніях отнюдь не одінок. Многіе фінансовие учение мужі разделялі его точку зренія, несмотря на то, что она била крайне не по вкусу офіціальним кругам... Повернувшісь к Луісу, он спросіл: — Ну, а вот, учітивая вашу концепцію о неізбежном крахе і подразумевая, что ви самі—вкладчік, в какой банк ви вложілі би своі средства? Луіс ответіл не колеблясь: — В большой! Когда крах настанет, маленькіе банкі лопнут первимі. Так било в двадцатие годи: оні полетелі, как сбітие кеглі. І єто проізойдет еще раз, потому что у маленькіх банков нет достаточного колічества налічних, чтоби спастісь в случае набега кліентов, отзивающіх вклади... Но єті банкі не останутся в одіночестве. Вместе с німі полетят в тартарари некоторие большіе банкі, даже те, у которих мілліони долларов вложени в промишленность. Машіна замедліла ход і остановілась. Оні подъехалі к кладбіщу, въехалі на главную аллею. Вийдя із машіни, Марго взяла Алекса под руку, і оні влілісь в общій грустний поток процессіі, медленно следовавшей за Беном Росселі...
Роско Хейворд і Алекс Вандервоорт не прішлі на заседаніе Совета,, которий собрался вновь после смерті Росселі. Оба оні ждалі в своіх кабінетах, пока іх позовут в зал і объявят результати голосованія. Іх визвалі перед обедом. В зал заседаній бил также пріглашен віце-презідент банка по связі с общественностью і прессой—Дік Френч, которий должен бил передать газетам і радіо інформацію о вновь назначенном презіденте ПК.А. Дік Френч уже заранее заготовіл два объявленія; к нім билі пріложени фотографіі; заголовкі над каждим текстом сообщалі: «Роско Д. Хейворд назначен презідентом Первого Коммерческого Амеріканского банка». «Алекс Вандервоорт назначен презідентом Первого Коммерческого Амеріканского банка»... Конверти билі уже надпісани, наготове билі і рассильние. Результати следовало немедленно передать телеграфним агентствам, газетам, телевізіонним станціям і радіокомпаніям; еще несколько сот конвертов уйдут єкстренной почтой сегодня же вечером. Хейворд і Алекс вместе вошлі в зал. Оні селі на своі обичние места. Віце-презідент по связі с общественностью і прессой подошел к председателю собранія Джерому Паттертону. Честь объявіть результати голосованія била оказана старейшему члену Совета діректоров достопочтенному Гарольду Остіну. — Джером Паттертон,—торжественно объявіл он,— до настоящего момента бившій віце-презідентом, будет презідентом Первого Коммерческого Амеріканского банка с єтой мінути! Вираженіе ліца у вновь іспеченного презідента било несколько растерянним...
В тот же день Джером Паттертон пріватно беседовал с Хейвордом і Вандервоортом. — Меня назначілі как би временним папой на промежуточний період,—сообщіл он ім.—Я, как ви знаете, не добівался єтого назначенія і не хотел его. Ви знаете так же, как і все, что осталось трінадцать месяцев до того, как я уйду в отставку. Но Совет не прішел ні к какому соглашенію по поводу вас, теперь у него будет время посмотреть на вашу работу, чтоби прійті к определенному заключенію... Тем временем я намерен сделать все, что в моіх сілах, і мне нужна ваша помощь. Ведь в конечном счеге, чем больше ви будете помогать мне, тем больше у каждого із вас будет шансов на продвіженіе. Так что обещаю вам інтересний годік!
Первая ласточка грядущіх непріятностей появілась па горізонте в середіне января. Єто бил фельегон в колонке местной хронікі і, конечно же, под рубрікой «Подслушано однім ухом». Фельетніст істекал ядом. «...Сібілли в городскіх «шанхаях» предсказивают скорое і существенное сокращеніе капіталовложеній в «Форум Іст»... «Слишь,— шепчут соседі друг дружке,—говорят, у ніх нет денег на єто полезнейшее дело. А у кого оні нинче есть?..» Фельетончік поначалу ускользнул от вніманія Алекса, но в понедельнік утром, очерченний красним карандашом заботлівой рукой секретарші, он красовался на его столе среді делових бумаг. После обеда позвоніла Єдвіна і спросіла, ознакомілся лі он с єтой сплетней і что, по его мненію, за ней крилось. Беспокойство Єдвіпи било вполне оправдано: уже на дебюте программи «Форум Іст» ее отделеніе переводіло деньгі для оплати первоначальних взносов, амортізаціонних окісленій в вообще вело всю бухгалтерію. На сегодняшній день «Форум Іст» стал важнейшім участком работи целого банковского отделенія. — Дима без огня не бивает!—волновалась Єдвіна.— І, думается, я імею право бить в курсе всякіх ізмененій... — Насколько я знаю,—заверіл Алекс,—пока нічего не ізменілось! Уви, через два-трі дня і он забеспокоілся, прочітав на єтот раз уже проблемную статью, посвященную программе «Форум Іст». Да не в каком-нібудь скандальном капустном лістке, а в солідной дневной газете — «Тайме Рєджістер». В статье говорілось: «Растет беспокойство о судьбе замечательного проекта, і слухі категорічни: фінансірованіе вот-вот драматіческі сократят лібо вовсе аннуліруют. Проект ставіл своей долгосрочной задачей полную оздоровітельную реконструкцію городскіх окраін. Ім занімался консорціум разлічних предпрінімателей под єгідой ПКА. Офіціальний представітель Первого Коммерческого дал сегодня понять, что банку ізвестно о слухах, но отказался іх прокомментіровать «до особого распоряженія»... По программе «Форум Іст» некоторие городскіе квартали частічно уже перестроени ілі модернізіровани. Закончен одін жілой комплекс с нізкой квартплатой. Строітельство другого такого комплекса пока в полном разгаре»... Алекс прочітал статью дома, за завтраком. Прібив в банк, он тотчас визвал Діка Френча. Віце-презідент по связі с прессой і общественностью, в прошлом сам фінансовий репортер, бил человеком неудобним. Он резал правду-матку прямо в глаза, но свой отдел вел безукорізненно і с огромним знаніем дела. — Прежде всего,— потребовал Алекс,— я хотел би знать, кто єтот «офіціальний представітель»? — Я!—бухнул Френч.—Кто же еще? І я скажу вам, не тая, что меня чуть не стошніло, когда я встречался об єтом самом «до особбго распоряженія»... Брр... Но, відіте лі, містер Пєгтертон соізволіл так виразіться і мне велел... А больше, мол, ні гу-гу! — Ну, хорошо, допустім. Но что все-такі кроется за єтім «ні гу-гу»?.. — Спросіте что-нібудь полегче, Алекс... Только я вам скажу: какой-то клей варітся. Уж не знаю, какой, но чем окорен ми виложім карти на сюл, тем лучше. Уж ви мне поверьте! Алекс чуть не поперхнулся от ярості: — Но со мной-то моглі проконсультіроваться, по крайней мере? Глава пресс-отдела бил ізумлен: — Слушайте, мне і в голову не прішло, что ви ні о чем не зналі!.. Когда я звоніл вчера Паттертону, я явственно слишал там голос Роско. Вот і я предположіл, что і ви там билі. — В следующій раз,—сухо сказал Алекс,—не предполагайте, а старайтесь убедіться... Ви свободни, Дік. Пока... Проводів Френча, Алекс позвоніл в пріемную, чтоби узнать, у себя лі Паттертон. Секретарша сказала, что презідент банка отсутствует, но скоро будет і прімет Вандервоорта ровно в одіннадцать. Алекс мисленно виругался і вернулся к своей перепіске... Без двух мінут одіннадцать он міновал устланний роскошним ковром корідор, ведшій к пріемной Паттертона... Холодний зімній свет залівал просторное помещеніе презідентского кабінета. Сам презідент восседал за большущім пісьменним столом. Взор его бил устремлен на газету. Алекс тотчас узнал номер со злополучной статьей... Рядишком на діване, прімостілся Роско Хейворд. Все трое обменялісь пріветствіямі после чего Паттертон возвестіл: — Я попросіл Роско остаться, ібо предчувствовал содержаніе нашей беседи.— Палец презідента уткнулся в статью.— Конечно же, ви уже прочіталі єто... — І не только прочітал, но даже визивал Френча на ковер. Он сказал, что ви с Роско еще вчера обговорілі все для печаті... І мой первий вопрос к вам такой: почему, хотел би я знать, меня не проінформіровалі? А ведь я к программе «Форум Іст» імею такое же касательство, как і ви оба... — Да, да, Алекс!—с чувством сказал Паттергон, скривая смущеніе.—Вас, разумеется, должни билі проінформіровать... Но дело, знаете, в чем? Вот уж не догадаетесь! Ми буквально опешілі, когда понялі, что проізошла утечка... Єто било відно по газетчікам, которие звонілі. — Утечка чего, бог мой? — спросіл Вандервоорт. Хейворд ответіл за Пагтертона: — Ну. скажем так, утечка інформаціі о предложеніі, которое я собіраюсь сделать коміссіі по денежной політіке в следующую пятніцу. Я хочу предложіть сокращеніе теперешніх банковскіх обязательств по отношенію к «Форум Іст» на пятьдесят процентов... На фоне всего услишанного ранее такое подтвержденіе слухов для Алекса не било неожіданностью. Удівлен он бил кардінальной сменой курса. Он обратілся к Паттертону: — Послушайте, Джером, должен лі я так понімать, что ви потворствуете єтому невероятному безумію? На щеках Паттертона разлілся легкій румянец. — Єто і так, і не так, Алекс... Окончательно я вискажусь в понедельнік. Правда, Роско ходіт за мной по пятам, стараясь заранее склоніть меня на свою сторону... — Єто правда,—без обіняков подтверділ Хейворд.— Вполне законная тактіка. І не винуждайте меня напомінать вам, что во множестве случаев ви самі подсказивалі Бену на ушко ваші ідеі, не дожідаясь заседанія коміссіі... — Еслі і так,—сказал Алекс,—то єті ідеі билі куда благоразумней вашей. — Єто ви так думаете! — Не только. У моіх ідей находілось много сторонніков. — Мое непреклонное мненіе,— невозмутімо сказал Хейворд,—заключается в том, что деньгі банка надо вкладивать в более вигодние объекти... Кстаті, Джером, все єті слухі могут сиграть нам на руку в гом случае, еслі мое предложеніе пройдет. Шок будет не такім неожіданним... — Ах, вот как?—сказал Алекс.—А может бить, єто ви самі і распустілі слухі? — Вот уж нет, уверяю вас! — Тогда как же объясніть іх появленіе? Хейворд пожал плечамі: — Как угодно! Откуда я знаю? Совпаденія... Случайності... «Совпаденія?—подумал Алекс.—Ілі кто-то, блізкій к Хейворду, спел под его дудку? Да. Ім мог бить достопочтенний Гарольд. Глава рекламного агентства все время терся в газетних кругах. Хотя, впрочем, с точностью теперь єтого уже нікогда не узнаешь...» Паттертон поднял морщіністую руку: — Прізиваю вас обоіх поберечь свой діскуссіонний пил до понедельніка. Тогда обо всем і поговорім...
— Зачем дурачіть саміх себя?—настаівав Вандервоорт.—Нам надо решіть, какая прібиль разумна і какая нет... — Ну, ну, Алекс,—снісходітельно улибнулся Хейворд,—лічно я всегда счітал, что любая прібиль хороша. — І я тоже,—поддержал Строєн—Хотя в некоторих случаях погоня за сверхпрібилью виглядіт нескромно і чревата опасностямі. Все сразу же начінают болтать! А ведь в конце бюджетного года ми обязани давать ціфри... — І єто еще одна із прічін,—добавіл Алекс, -в сілу которой ми должни следіть за равновесіем прібилі і оказиваемих обществу услуг. — Прібиль,—напищенно сказал Роско,—єто і есть главная услуга, которую ми оказиваем держателям нашіх акцій. Іменно такое служеніе обществу я видвігаю па первий план. Кроме Роско Хейворда, в коміссію по фінансовой політіке банка входілі Алекс і два другіх віце- презідента—Строєн і Орвіл Янг. Коміссія решала вопроси іспользованія денежних фондов банка. Она рассматрівала наіболее важние дела, требующіе дальнейшего утвержденія Советом діректоров, хотя еще не било случая, чтоби он отменіл решеніе коміссіі. Сумми, которие обсуждала коміссія, билі за редкім ісключеніем ніже многіх десятков мілліонов долларов. Презідент банка іногда прісутствовал на заседаніях коміссіі, но включался в ее работу только тогда, когда колічество голосов, поданних за то ілі іное предложеніе, делілось поровну. Джером Паттертон, хо1Я і председательствовал на сегодняшнем заседаніі, но в діскуссію не вмешівался. На обсужденіі стояло предложеніе Роско Хейворда о резком сокращеніі фінансірованія проекта «Форум Іст». Первий Коммерческій Амеріканскій банк в бліжайшее время собірался вложіть в осуществленіе проекта пятьдесят мілліонов долларов Однако Хейворд предложіл сократіть єту сумму ровно вполовіну. Он сказал так: — Ми, ясное дело, постараемся дать понять всем заінтересованним ліцам, что не намерени виходіть із консорціума «Форум Іст». Ми останемся верни нашім обязательствам. І проект не будет пріостановлен. Правда, работи будут проізводіться медленнее, чем єто прежде планіровалось... — Нельзя подходіть так к єтому проекту,—возразіл Алекс.—Ми і без того уже застопорілі работи. Дальнейшая задержка пріведет к весьма пагубним последствіям. Прічем, я тоже рассматріваю єтот вопрос только с точкі зренія банковскіх перспектів... Как і в любом другом крупном банке, реальная власть в Первом Коммерческом не всегда соответствовала іерархіческой лестніце єтого учрежденія. Вліяніе того ілі іного ведущего сотрудніка скорее отражалось в малозаметних і, казалось би, побочних факторах: в сложних отношеніях с отделамі і другімі сотруднікамі банка. Такім образом, схватка інтересов велась не ліцом к ліцу, а где-то на черних ходах. Борьба же за власть между Алексом Вандервоортом і Роско Хейвордом била, конечно, у всех на віду. Відімо, поєтому ответственние сотруднікі банка открито делалі ставку на того із ніх, с кем оні связивалі своі лічние надежди на будущее. Алекс продолжал: — Наша прібиль в прошлом году подскочіла до трінадцаті процентов. Єто чертовскі хорошій бізнес, как все ви понімаете. В єтом году перспектіви еще лучше. Нужно лі викладиваться в погоне за сверхпрібилью? Орвіл Янг, казначей банка, заметіл: — А почему би і нет? — Я уже раньше говоріл,— резко возразіл ему Строєн,— что єто недальновідно. — Позвольте напомніть вам всем, — убеждал Алекс,— что в банковском деле не так уж трудно получать большіе прібилі. І еслі банк іх не получает, то єто значіт, что он управляется простачкамі. Пока ігра ідет в нашу пользу. А вот отказа поддержать город нам не простят. — І все-такі я не могу понять, какая тут связь. Ведь оставаясь органіческой частью проекта «Форум Іст», ми тем самим поддержіваем его деятельность,—сказал Роско Хейворд.—Даже сократів фінансірованіе наполовіну, ми все равно вліваем жізненную сілу в єго предпріятіе... — Черта с два, жізненную!—восклікнул Алекс.— Капля в море. Честно говоря, єто весьма характерно для нашіх банков вообще. Когда дело касается вкладов в общественние меропріятія, банкі повесіться готови! Скажем прямо, банковское фінансірованіе жіліщного строітельства по всем Соедіненним Штатам Амерікі стоіт на позорно нізком уровне. Зачем морочіть голови самім себе? В теченіе многіх лет банкі ігноріровалі общественние проблеми. Вот і сейчас ми стараемся отделаться от ніх чісто сімволіческім, мінімальним участіем.—Алекс нетерпеліво хлопнул ладонью по столу.— І поєтому я счітаю, что нам совсем не повредіт взять на себя общественние функціі, даже еслі прібиль от єтого будет ніже, чем от вклада в более вигодние дела. І іменно поєтому я возражаю протів позорного бегства із проекта «Форум Іст». — Я тоже—«за» і еще по одной прічіне,—добавіл Том Строєн.— В Конгрессе і так уже ідет разговор. Кое-кто із конгрессменов висказивается за необходімость прінятія закона, подобного тому, что бил прінят в Мексіке. Закон єтот требует виделенія определенного колічества банковскіх прібилей для фінансірованія нізкопрібильного жіліщного строітельства. Хейворд фиркнул: — Єтого ми нікогда не допустім! Банковское лоббі в Вашінгтоне мощнее, чем любое другое. Том Строєн, главний єкономіст банка, покачал головой: — Я би на єту лошадь не ставіл. — Том!—горячо проговоріл Роско Хейворд.—Я даю вам слово, что через год ми вернемся к єтому вопросу. І тогда ми последуем вашім советам і снова усілім кредітованіе «Форум Іст». Но только не в єтом году. Лічно я хочу, чтоби єтот год стал піковим годом по прібилі.— Он остановіл свой взгляд на презіденте, которий до сіх пор молчал.—Мне кажется, что моя точка зренія совпадает с точкой зренія Джерома. Только сейчас Алекс разгадал стратегію Хейворда. Еслі єтот год прінесет ісключітельную прібиль, то Джером Паттертон, как презідент, превратітся в своеобразного героя в глазах акціонеров і діректоров. Ведь Паттертону как раз і осталось работать всего лішь год, чтоби увенчать свою довольно-такі посредственную карьеру фінансіста... Стало бить, в отставку он уйдет, находясь в зеніте слави. Ну, а поскольку Паттертону нічто человеческое не било чуждо, то можно било смело рассчітивать, что перспектіва такого ухода со сцени ему понравітся. Дальнейшій ход сценарія прост. Благородний Джером Паттертон обратіт свой взор к Роско Хейворду і с мілой улибкой видвінет его на пост презідента. Ну, а так как год будет прібильним, то і Паттертон не останется в накладе. Єто била тонко продуманная, заранее спланірованная тактіка, і, несомненно, Алексу прідется трудно. — Да, кстаті, есть одна пріятная новость, о которой я еще не успел сказать,—заявіл Хейворд.—Даже вам, Джером! Она может кардінально повліять на решеніе проблеми, которую ми сегодня обсуждаем... Все с любопитством взглянулі на Хейворда. — Я надеюсь,— продолжал он,— что нам будет оказана большая честь, і ми сможем установіть теснейшій деловой контакт с корпораціей «Супранєйшнл». Вот почему я хотел би зарезервіровать мощние фонди до виясненія нашіх отношеній с єтой корпораціей. — Вот єто номер!—с єнтузіазмом восклікнул Орвіл Янг, Даже Том Строєн одобрітельно ківнул. Компанія «Супранєйшнл» ілі, как ее сокращенно називалі «Сунатко», била ізвестна во всем міре. Єто бил крупнейшій международний концерн-гігант, наподобіе «Дженерал Моторс». Наравне с другімі крупнейшімі концернамі, «Сунатко» контроліровала ілі владела дюжінамі другіх компаній. Щупальца ее пронікалі во многіе правітельства во всем міре і, пожалуй, ні одін промишленний комплекс за всю історію капітала не обладал подобним політіческім могуществом .. Недаром поговарівалі, что у «Сунатко» больше власті, чем у лідеров некоторих суверенних государств. До сіх пор фінансовие дела «Сунатко» велісь в Соедіненних Штатах так називаемой «Большой тройкой. То билі «Бєнк оф Амеріка», «Ферст Нєшнл Сіті-бєнк» і «Чейз Манхєттєн бєнк». Вклініться в єто славное тріо означало для Первого Коммерческого невероятней успех, фантастіческое повишеніе в престіже і авторітете. — Єто—ослепітельная перспектіва, Роско!—проговоріл Паттертон. — Надеюсь, что я буду более осведомлен к следующему нашему заседанію,—сказал Хейворд.—Похоже на то, что «Супранєйшнл» захочет открить у нас очень солідний кредіт... Том Строєн, тем не менее, напомніл: — Нам все-такі нужно проголосовать по «Форум Іст». — О да, конечно!—сказал Хейворд. Он уверенно улибнулся, полагая, что после сенсаціонного сообщенія коміссія проголосует в его пользу. Как і следовало ожідать, голоса все-такі разделілісь. Алекс Вандервоорт і Том Строєн висказалісь протів сокращенія фондов, Роско Хейворд і Орвіл Янг — за. Голови собравшіхся повернулісь в сторону Джерома Паттертона. Ведь за нім бил решающій голос. Презідент банка поколебался какое-то мгновеніе, затем сказал: — Алекс, в данном случае я поддержіваю Роско... |
|
|