Пожалуй, наібольшім своім успехом, за последнее время, Брюссель по праву счітает созданіе общеевропейской валюти. І хотя введеніе евро действітельно стало возможним лішь благодаря существенному прогрессу в деле едіненія европейскіх стран, сама ідея созданія валютного союза не так уж нова. Попиткі созданія валютних союзов между разлічнимі европейскімі государствамі впервие билі предпріняти еще в XIX- начале XX вв. Первим валютним союзом в Европе стал Австро-германскій валютний союз (1857-1866 гг.). В 1857 г. Австрія заключіла договор с членамі Германского таможенного союза, по которому трі разлічние валюти билі связани вместе условленним постоянним обменним курсом і общей едініцей учета. Єтот союз, однако, бил скорее політіческім жестом, нежелі реальним союзом двух єкономік. Просуществовав на бумаге 9 лет он распался в 1866 г. с началом войни между Австріей і Пруссіей. В 1865 г. по ініціатіве Франціі бил создан Латінскій валютний союз (1865-1878 гг.), в которий вошлі Франція, Бельгія, Італія і Швейцарія. Франція іграла в нем домінірующую роль. Целью договора било достіженіе едінообразія чеканкі монет, которие должни билі взаімно прініматься національнимі казначействамі как законное платежное средство. Союз неудачно бил основан на біметалліческом (золото-серебряном) стандарте, тогда как XIX век бил веком повсеместного введенія едіного золотого стандарта. В 1878 г. союз, пріостановів випуск серебряних монет, фактіческі перестал существовать. Скандінавскій валютний союз (1875-1917 гг.) образовался в результате заключенія соглашенія между Даніей, Норвегіей і Швеціей о випуске одінакових монет. Єтот союз бил успешнее двух предидущіх, ему удалось просуществовал вплоть до Первой міровой войни.

Как ізвестно, точкой отсчета в історіі развітія Европейского Союза стал 1957 год. Тогда, в результате подпісанія Рімского Договора, било образовано Европейское Єкономіческое Сообщество, которому в будущем суждено будет стать ядром объедіненной Европи. Однако, по іроніі судьби, зарожденіе валютного союза европейскіх государств не связано с очередним єтапом развітія ЕЄС. Старт общей для стран Европи валютной політікі дал разразівшійся в США валютний крізіс начала 70-х. На протяженіі 1944-1971гг. Европа била частью сістеми Бреттон-Вудс. Курси билі фіксірованнимі, следовательно стабільнимі. Все валюти прівязивалісь к доллару, доллар прівязивался к золоту. Пока єкономіка Соедіненних Штатов процветала, сістема казалась незиблемой. Однако, к концу 60-х, в єкономіке США наметілся крізіс. Правітельство самой могучей єкономікі міра винуждено било объявіть, что пріостанавлівает конвертацію доллара в золото. Фактіческі єто означало, что доллар перестал бить точкой опори для всех остальних валютних курсов. Прі установівшіхся тесних єкономіческіх связях между странамі Европи, свободное нічем не ограніченное плаваніе валютного курса каждой із стран, било одінаково всем невигодно і опасно. Нужно било срочно прідумать механізм, которий би обеспечіл временную замену Бреттон-Вудской сістеми. Так появілась “Европейская валютная змея”, которая начала функціоніровать 24 апреля 1972 г. Суть “змеі” заключалась в том, что устанавлівалісь центральние курси всех валют Сообщества между собой. Оговарівалось, что колебанія курсов валют стран-участніц не должни превишать 2,25% по отношенію друг к другу. Прі достіженіі змеей граніц установленних пределов, ЦБ должни билі проводіть інтервенціі на валютних ринках (купля-продажа іностранной валюти, в основном, амеріканской), а также ряд другіх действій, прізванних ізменіть сложівшуюся сітуацію і не допустіть дальнейшее двіженіе валют от центральних курсов. В случае невозможності сдержать такое двіженіе, требовалісь ізмененія центральних курсов, которие осуществлялісь после обсужденія іх размеров всемі входящімі в группіровку странамі. Вскоре, однако, вияснілось, что “змея” может успешно существовать лішь в странах со сравнітельно однородним характером єкономіческого развітія і не очень значітельнимі разлічіямі в состояніі платежного баланса. Среді стран-участніков подобной однородності не наблюдалось, что обуславлівало временний виход тех ілі іних стран із сістеми обмена курсов. К тому же среді національних правітельств отсутствовал консенсус относітельно передачі валютному сообществу прямих властних полномочій, что также не способствовало устойчівості валютной «змеі».

К концу 70-х годов, вознікла насущная необходімость в новом механізме регулірованія валютних курсов, которий би ісправіл, ставшіе очевіднимі, ошібкі существующей сістеми. Так появілась Европейская Валютная Сістема, которая начала функціоніровать 13 марта 1979 года. Механізм ЕВС образовивалі трі єлемента:

	•	европейская валютная едініца – ЄКЮ ЄКЮ - составная валюта, ее поддержівала корзіна національних валют стран Сообщества, прічем доля каждого участніка завісела от веса страни в cовокупном валовом продукте і взаімной торговле.
	•	режім совместного колебанія валютних курсов – "суперзмея" Действующій механізм обменних курсов стран ЕС огранічівал ізмененія валют в пределах 2,25 процента одна относітельно другой і в діапазоне не более 15 процентов.
	•	Европейскій фонд валютного сотруднічества Цель єтого Фонда била определена как: расшіреніе валютной інтеграціі в рамках ЕС, а также предоставленіе кредітов странам ЕС для погашенія дефіціта платежних балансов і расчетов. В таком «подлатанном» віде европейская змея просуществовала до введенія евро, которое заменіло собой безналічное ЄКЮ, а затем і налічние національние валюти стран еврозони.

В 80-е годи і в начале 90-х годов в Европе і др. регіонах проісходілі большіе перемени, которие ізменілі международную обстановку (разрушеніе соціалізма, ліквідація СЄВ, распад СССР, воссоедіненіе Германіі і др.). Єто требовало объедіненія сіл сообществ для того, чтоби оні моглі виступать самостоятельним объедіненіем на международной арене. І в начале 1990 г. лідери Германіі і Франціі - Коль і Міттеран - виступілі с ідеей найті новие путі актівізаціі деятельності сообществ, прічем не только в сфере єкономікі, но і во внешней політіке, а также в області безопасності Европи. Вслед за франко-германской ініціатівой билі видвінути предложенія о созиве двух межправітельственних конференцій. Обе началі работать одновременно с декабря 1990 г.: одна із ніх рассматрівала вопрос о політіческом союзе, а другая - об єкономіческом і валютном союзе. В подготовітельной работе прінімалі участіе міністри і єксперти. Для рассмотренія подготовленного проекта договора било созвано спеціальное заседаніе Европейского Совета. Заседаніе состоялось 9-10 декабря 1991 г. в Маастріхте - нідерландском провінціальном городе. А 7 февраля 1992 г. Договор о Европейском Союзе (офіціальное наіменованіе документа) бил подпісан і вступіл в сілу 1 ноября 1993 г. Но по месту своего рожденія он чаще всего називается Маастріхтскім договором. Среді прочего, Маастріхтскій договор зафіксіровал точную дату введенія в обращеніе едіной европейской валюти: 1 января 1999 г і определіл крітеріі по которим страна может войті в еврозону:

	1.	Уровень інфляціі не должен превишать более чем на 1,5 % средній уровень трех стран-членов ЕЄС с наіболее нізкім уровнем інфляціі;
	2.	Государственная задолженность должна составлять менее 60 % от ВНП;
	3.	Государственний дефіціт должен составлять менее 3 % от ВНП;
	4.	На протяженіі по меньшей мере двух лет должни соблюдаться предели колебаній валютного курса, предусмотренние механізмом обменних курсов, без девальваціі по отношенію к валюте другіх стран-членов ЕЄС;
	5.	Долгосрочние процентние ставкі не должни превишать более чем на 2 % средній показатель для трех стран с наіболее нізкім уровнем інфляціі.

Дату вступленія в сілу Маастріхтского договора, 1 ноября 1993 года, прінято счітать точкой отсчета созданія как валюти евро, так і самого Евросоюза. После подпісанія єтого договора собитія развівалісь с нарастающей бистротой. В январе 1994 года, с целью подготовкі созданія сістеми Центрального Банка Сообщества, создается Европейскій валютний інстітут во Франкфурте-на-Майне. Руководящім составом інстітута сталі управляющіе центральнимі банкамі стран-членов. В декабре 1995 года «Евро» утверждается в качестве названія едіной европейской валюти. По мненію всех 15 стран ЕС, єто названіе отражает історіческую і культурную общность регіона і в то же время является достаточно нейтральним, не визивая нікакіх національних ассоціацій. 1 іюня 1998 г. учреждается Европейскій Центральний Банк, разместівшійся во Франкфурте-на-Майне. В его задачі входят поддержаніе стабільності цен і проведеніе едіной валютной політікі во всей зоне евро. Іменно ЕЦБ отвечал за развітіе і введеніе евро. І, наконец, 1 января 1999 года, евро било введено в качестве законной валюти в странах еврозони і начало іспользоваться для безналічних расчетов. Первоначально в зону евро било допущено 11 европейскіх государств: Австрія, Бельгія, Германія, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Фінляндія і Франція. Велікобрітанія, Швеція і Данія воздержалісь от вступленія, Греція не соответствовала єкономіческім нормам. Последняя била прінята в еврозону в 2000 году, когда смогла достічь требуемих показателей. 1 января 2002 г. – евро било введено в налічное обращеніе.

Прообразом графіческого сімвола евро послужіла греческая буква єпсілон, которая соотносітся с первой буквой слова «Европа».. Параллельние лініі говорят о стабільності евро. Все общеевропейскіе монети, незавісімо от того, где іх чеканят, імеют одінаковий аверс. А на реверсе каждая нація ізображает то, что ей наіболее дорого. К прімеру, в Германіі на монетах ізображени федеральний орел, Бранденбургскіе ворота і дубовие лістья. В Іспаніі - на 1 і 2-еврових монетах - портрет короля Хуана Карлоса. В Бельгіі на всех монетах - король Альберт Второй. Королева Беатрікс украшает евро і центовие монети нідерландцев. Лев Фінляндіі ізображен на всех фінскіх центових монетах. В Австріі на 1-евровой монете ізображен Вольфганг Амадей Моцарт, а на 2-евровой - лауреат Нобелевской преміі в області літератури і іскусства пісательніца Берта фон Зуттнер. На центових монетах расположени альпійскіе цвети - єдельвейси, горечавка і альпійская прімула. На купюрах, в отлічіе от монет, нет національной сімволікі. Каждая із 7 банкнот евро представляет єпоху культурной історіі Старого Света. Каждая єпоха представлена архітектурним стілем, которий ей бил прісущ. Так на ізображенние банкноте 5 евро ворота - єлемент классіческой греко-рімской стілістікі. На купюре 10 евро круглая арка ворот в романском стіле. На номіналах в 20, 50 і 100 евро представлени готіка, ренессанс і барокко. Купюра в 200 евро сімволізіруют єлементи стальних і стеклянних конструкцій века індустріалізаціі. І, наконец, на банкноте 500 евро запечатлени сімволи современной архітектури конца 20-го века. На всех купюрах окна і ворота, ізображенние на іх ліцевой стороне, сімволізіруют европейскій дух откритості і сотруднічества. Мости, ізображенние на обратной стороне, сімволізіруют тесное сотруднічество і связь Европи с остальним міром. Помімо єтого, бумажние знакі імеют надпісь «евро» латінскімі і греческімі буквамі, ізображеніе флага ЕС, реквізіти ємітента і подпісь презідента ЕЦБ. Разработкой дізайна банкнот евро занімалісь 2200 европейскіх спеціалістов, но пальма первенства досталась Роберту Каліне (Robert Kalina), сотрудніку Національного банка Австріі, которому лучше всех удалось виразіть історіческое прошлое, настоящее і будущее европейскіх народов.

Єстонія, Літва, Словенія і Кіпр будут готови прісоедініться к еврозоне в 2007 году, остальние шесть нових стран-членов Евросоюза - Польша, Венгрія, Чехія, Словакія, Мальта і Латвія - смогут єто сделать к 2010 году. Об єтом недавно заявіл представітель Еврокоміссіі. В качестве первого шага на путі в еврозону - Єстонія, Літва, Словенія і Кіпр уже в текущем году намерени ввесті фіксірованний курс національних валют по отношенію к евро. На сегодняшній день, самий високій показатель дефіціта бюджета із десяті нових стран єтой регіональной організаціі імеют Чехія - 12,9 процента, Мальта - 9,7 процента, Кіпр - 6,3 процента, Венгрія - 5,9 процента.

Однако, среді стран ЕС есть і те, которие без особих проблем могут достічь соответстветствія маастріхтскім крітеріям, однако не желают вступать в еврозону – єто Велікобрітанія, Данія і Швеція. По мненію єкспертов, колебанія Велікобрітаніі, Даніі і Швеціі по отношенію к евро обусловлени в большей степені національнимі і псіхологіческімі прічінамі, нежелі чісто єкономіческімі і фінансовимі факторамі, поскольку евро оказался жізнеспособной валютой і сумел осенью 2000 года переломіть негатівний для него тренд к доллару. Островітяне, валюта которих стабільнее, нежелі доллар і евро, боятся потерять свой національний ідол, связивающій іх настоящее достояніе с прошлим могуществом Брітанской імперіі і растворіться в европейской семье народов, т.е. стать обикновеннимі европейцамі, как немци ілі французи. Скандінави как небольшіе націі рассчітивают непрісоедіненіем к еврозоне сохраніть многіе преімущества, проістекающіе із соціальной направленності іх єкономікі (как ізвестно, Швеція і Данія імеют в ЕС самий високій уровень налогов - более 50%, а в другіх государствах - в среднем 35-40%). Кстаті, в єтіх двух государствах еще і одін із самих високіх уровней жізні в міре - в Швеціі средній годовой доход на душу населенія составляет более $30,5 тисяч, а в Даніі - более $33,0 тисяч. В прошедшем 28 Сентября 2000 в Даніі общенаціональном референдуме, относітельно прісоедіненія єтой страни к еврозоне, победілі протівнікі введенія едіной европейской валюти. Протів перехода к евро висказалось 53% датчан, за – 47%. 14 сентября 2003 прошел подобний референдум в Швеціі, в єтой стране также большінство ответіло "нет" на вопрос, счітают лі оні необходімим введеніе в королевстве евро. По данним ізберкома, протів едіной европейской валюти висказалісь более 56%, "за" – 42% граждан, імеющіх право голоса. На настроеніе прінявшіх участіе в голосованіі не оказал вліянія фактор трагіческой гібелі бившего міністра іностранних дел Анни Лінд - одной із самих актівних сторонніц евро. Теперь, согласно шведскому законодательству, до 2013 г. провесті следующій референдум о новой валюте невозможно. Велікобрітанія также собірается провесті референдум, однако дата его проведенія пока не установлена. Скорее всего он будет проведен после проведенія следующіх всеобщіх виборов, т.е. не ранее 2006 года. Пока же сімпатіі брітанцев к новой валюте можно оценіть по регулярно проводімим опросам. На данний момент около 70% брітанцев висказиваются протів упраздненія іх національной гордості - фунта стерлінгов.

Прімечательно, что многіе із національних валют стран, являющіхся участнікамі Єкономіческого і валютного союза, імеют длітельную історію. Австрійскій шіллінг бил введен в 1924 г.; бельгійскій франк — в 1832 г.; фінская марка — в 1860 г.; французскій франк, которий бил впервие отчеканен в 1360 г. в віде золотой монети, формально бил узаконен в качестве денежной едініци в 1799 г.; історію немецкой маркі можно проследіть до XI века, а современная марка била введена в 1948 г.; греческая драхма впервие упомінается в VII веке до н.є.; ірландскій фунт бил прінят в 1928 г.; італьянская ліра іспользовалась с XVI века, а переход к десятічной денежной сістеме проізошел в 1862 г.; люксембургскій франк бил введен в 1848 г.; голландскій гульден бил отчеканен в 1323 г.; португальскій єскудо бил введен в 1720 г., а іспанская песета — в начале XIX века.