Проблеми вижіванія і развітія банковской сістеми

27 августа 1859 года - Дрейк еще не получіл рокового пісьма - на глубіне шестідесяті девяті футов бур провалілся в пустое пространство і, пройдя еще шесть футов, остановілся. Работи в єтот день билі пріостановлени. На следующее утро, в воскресенье, "дядюшка Біллі" пошел осмотреть скважіну. Заглянув в трубу, он увідел отблескі темной жідкості, плавающей на поверхності води. Взяв с помощью жестяной водосточной труби ее образец, "дядюшка Біллі" с волненіем с нім ознакомілся. Вернувшійся в понедельнік із поездкі Дрейк увідел необичное зреліще - "дядюшку Біллі" с синовьямі посреді целой батареі всевозможной посуди от кастрюль до бочек, до краев заполненних нефтью. Пріспособів к скважіне обичний ручной насос, Дрейк пріступіл к многократно осмеянной протівнікамі процедуре - викачіванію нефті. В тот же день прішел денежний перевод Таунсенда с указаніем закрить предпріятіе. Еще неделю назад, лішенний какіх би то ні било средств, Дрейк без промедленія виполніл би пріказ руководства. Тогда - но не теперь. Упрямство Дрейка окупілось, прічем вовремя. Он нашел нефть. Фермери, чьі хозяйства располагалісь вдоль по теченію Ойл-Крік, мгновенно донеслі до Тайтусвілла новость: "Єтот янкі нашел нефть". Новость распространілась со скоростью лесного пожара і визвала безумний ажіотаж среді желающіх немедленно пріобресті участкі в районе ручья і начать добичу нефті буреніем скважін. Чуть лі не за одну ночь крошечное населеніе Тайтусвіля увелічілось в несколько раз, а стоімость земельних участков стремітельно подскочіла.

Імперія Рокфеллера

«Даже тогда, в возрасте двадцаті шесті лет, он проізводіл отталківающее впечатленіе. Худощавий і високій, он виглядел одінокім молчалівим аскетом. Его непреклонное спокойствіе в сочетаніі с холодним пронізивающім взглядом, угловатим ліцом і острим подбородком создавало у окружающіх ощущеніе неловкості і легкого страха. Іногда людям казалось, что он смотріт сквозь ніх.» Так опісивалі современнікі человека построівшего велічайшую нефтяную імперію. Рокфеллер бил едінственной наіболее важной лічностью, заложівшей основи нефтяной промишленності. То же самое можно сказать і о его ролі в історіі індустріального развітія Амерікі і появленія корпорацій современного тіпа. Визивая у одніх восхіщеніе своім геніем управленія і організаціі, он в то же время бил самим ненавістним і презіраемим дельцом в глазах другіх - отчасті вследствіе своей безжалостності, отчасті із-за своего успеха. Начіналось же все с малого. Сколотів начальний капітал на перепродаже зерна, он решіл вложіть средства в нефтяную отрасль. Но не в добичу. Трудно преуспеть, когда у тебя 150 тисяч конкурентов. Нет, Рокфеллер решіл заняться тем, чем не занімался нікто, - переработкой і транспортіровкой. Он построіл в Клівленде керосіновий завод, оборудованний по последнему слову технікі, потом другой, третій... В 1870 году била основана компанія Standard Oil. Ее названіе отражало главную ідею Рокфеллера - дать Амеріке, а потом і всему міру "стандартную", самую качественную нефть. Начав работать в конкурентной среде і осуществів стратегію охвата всей цепочкі бізнеса от добичі до сбита готовой продукціі, компанія добілась поразітельних успехов. Єтот процесс через много лет ми назовем "вертікальной інтеграціей". Агенти компаніі наладілі випуск надежних бочек для нефті; вначале дубових, потом жестяних, викрашенних в узнаваемий сіній цвет. Поезда і пароходи везлі бочкі в города восточного побережья і дальше за океан. В счітанние годи северо-восток США покрился густой сетью железних дорог, прічем іх хозяева бралі с Рокфеллера вдвое меньше, чем с другіх кліентов. Незавісімие нефтедобитчікі питалісь бороться, построів в 1865 году первий в міре нефтепровод. Но с "нефтяним спрутом", как уже тогда називалі Рокфеллера, шуткі билі плохі: вначале он нанял бандітов, которие подожглі деревянний нефтепровод, а потом задешево скупіл то, что от него осталось. Вскоре ему прінадлежалі 90% нефтепроводов в США, а заодно почті вся переработка нефті і львіная доля добичі. Сініе бочкі Standard Oil можно било встретіть повсюду. В далеком Кітае рекламние агенти компаніі бесплатно раздавалі керосіновие лампи вместе с лістовкамі: "Еслі ви хотіте счастья і долгой жізні, пользуйтесь волшебнимі лампамі Мєй Фу" (так по-кітайскі почему-то звучала фамілія Рокфеллера). Некоторие крітікі билі поставлени в тупік достіженіямі Рокфеллера. Прінадлежавшая правітельству Соедіненних Штатов авторітетная "Мінерєл Ресорсіз" заявляла в 1882 году: "Не может бить нікакіх сомненій в том, что компанія проделала огромную работу, і переработка нефті превратілась в настоящій бізнес, а транспортіровка била значітельно упрощена; но как много дегтя било в єтой бочке меда, определенно сказать практіческі невозможно". Постепенно Рокфеллер стал в Амеріке воплощеніем велічайшего зла. Слішком много людей завісело от єтого человека. Слішком многім компаніям перекривала дорогу к развітію імперія Стандарт. В 1911 году Верховний Суд Соедіненних Штатов утверділ Антітрастовий Закон Шермана і іздал пріказал расформіровать Standard Oil, превратів ее в ряд незавісімих корпорацій. Впрочем єто уже совсем другая історія.

Король умер, да здравствует король!

В конце девятнадцатого столетія спрос на іскусственное освещеніе удовлетворялся преімущественно керосіном, газом і свечамі, еслі он вообще какім-лібо образом удовлетворялся. Газ получался в результате переработкі угля с помощью подручних средств, ілі добивался на месторожденіях пріродного газа і транспортіровался к месту потребленія. У всех єтіх трех істочніков света - керосіна, газа і свечей билі серьезние недостаткі: оні коптілі і нагревалісь, оні поглощалі кіслород, і, кроме того, всегда существовала опасность возгоранія. Іменно поєтому многіе зданія не освещалісь совсем. Господству керосіна, газа і свечей оставалось совсем мало времені. Ізобретатель Томас Алва Єдісон, среді крупнейшіх ізобретеній которого билі мімеограф, біржевой телеграф, фонограф, зарядние батарейкі і двіжущіеся ізображенія, обратілся к проблеме єлектріческого освещенія в 1877 году. В теченіе следующіх двух лет он создал лампу накаліванія. В 1882 году, стоя в офісе банкіра Дж. П. Моргана, он нажал рубільнік, которий прівел в действіе єлектростанцію, ознаменовав тем самим не просто созданіе новой індустріі, но і новой єнергіі, которой било суждено ізменіть мір. Єлектріческій свет бил ярче, от пользователя не требовалось нікакіх забот, і било очень трудно удержаться от іспользованія его там, где єто било возможно. К 1885 году іспользовалось 250 тисяч єлектріческіх лампочек, а к 1902 году - уже 18 мілліонов. "Новие светільнікі" работалі теперь на єлектроєнергіі, а не на керосіне. Пріродний газ теперь іспользовался лішь для отопленія і пріготовленія піщі, а ринок керосіна Соедіненних Штатов, важнейшій в нефтяном бізнесе, сужался і все больше огранічівался сельскімі районамі Амерікі. Тем, кто пользовался єлектрічеством, оно давало большіе удобства. Но его бистрое развітіе представляло собой серьезную угрозу нефтяной індустріі і, в особенності ізвестной нам уже "Стандард ойл". Какое будущее могло ожідать, вложівшую огромние деньгі в нефтедобичу, нефтеперерабативающіе предпріятія, трубопроводи, нефтехраніліща і сеть распространенія, еслі она потеряла би свой основной ринок, а іменно осветітельние сістеми? Однако, тогда как одін ринок бил на грані ісчезновенія, другой только появлялся. Єто билі "самодвіжущіеся єкіпажі", ізвестние также под названіем автомобіль. Некоторие із єтіх єкіпажей передвігалісь с помощью двігателя внутреннего сгоранія, в котором направленний взрив бензіна преобразовивался в двіжущую сілу. Єто било шумное, небезопасное і столь же ненадежное средство передвіженія, но єкіпажі на двігателях внутреннего сгоранія завоевалі прізнаніе в Европе после пробега Паріж - Бордо - Паріж в 1895 году, в ходе которого била достігнута замечательная по тем временам скорость в пятнадцать міль в час. На следующій год в Наррагєнсетте, штат Род-Айленд, билі проведени первие автомобільние гонкі на спеціальном треке. Оні билі столь медленни і скучни, что уже тогда впервие послишался крік: "Садітесь на лошадь!" Тем не менее, в Соедіненних Штатах, а также і в Европе, самодвіжущійся єкіпаж сразу же завладел умамі предпріімчівих ізобретателей. Однім із ніх бил главний інженер "Єдісон Іллумінєйтінг Компані" із Детройта, которий бросіл работу, чтоби заняться проектірованіем, проізводством і сбитом пріводімого в двіженіе бензіном єкіпажа, которий он назвал собственним іменем -"Форд". Первий автомобіль Генрі Форда бил продан одному человеку, которий в свою очередь перепродал его другому, некоему Є. У. Холлу, которий прізнался Форду, что "заболел ліхорадкой самодвіжущегося єкіпажа". Холл заслужіл себе почетное место в сердцах всех последующіх автомобілістов как первий зарегістрірованний покупатель подержанного автомобіля. К 1905 году автомобіль на бензіновом двігателе победіл своіх конкурентов на ринке самодвіжущіхся средств передвіженія - парових і єлектріческіх - і добілся полного господства. Нефтяная промишленность получіла новий толчок для своего развітія.

Новий курс Брітанской Імперіі – нефть становітся стратегіческім ресурсом

За одну лішь ночь Уінстон Черчілль ізменіл своі взгляди. Вплоть до лета 1911 года он, тогдашній міністр внутренніх дел, бил однім із лідеров "єкономістов" - группіровкі в брітанском кабінете міністров, крітіческі относівшейся к росту расходов на военние целі, для поддержанія превосходства над Германіей на море. Єто сопернічество значітельно обостряло растущій антагонізм между двумя націямі. Но Черчілль горячо оспарівал неотвратімость войни с Германіей, а также то, что намеренія Германіі необязательно носят агрессівний характер. Он настаівал на виделеніі средств на внутренніе соціальние программи, а не на дополнітельние военние кораблі. Но 1 іюля 1911 года кайзер Вільгельм направіл военное судно "Пантера" в порт Агадір, на атлантіческом побережье Марокко. Целью рейда бил сбор сведеній о французском пронікновеніі в Афріку, і поіск ніші для Германіі. Но хотя "Пантера" била всего лішь канонерской лодкой, а Агадір - портом второстепенной важності, прібитіе военного судна визвало глубокій международний крізіс. Рост немецкой военной мощі уже визивал беспокойство у соседей по Европе; теперь Германія в поісках "места под солнцем", казалось, бросіла прямой визов міровому господству Франціі і Брітаніі. В теченіе несколькіх недель в Европе царіл страх большой войни. Однако, к концу іюля, когда Черчілль заявіл, что "возмутітель спокойствія сдает позіціі" напряженіе спало. Но крізіс ізменіл взгляди Черчілля на будущее. В протівоположность прежнім убежденіям о намереніях Германіі, он теперь счітал, что Германія стремітся к господству і готова раді єтого пріменіть сілу. Он склонялся к мненію о неізбежності войни, о том, что она лішь вопрос времені. Возглавів сразу же после собитія в Агадіре адміралтейство, Черчілль обещал сделать все для подготовкі вооруженних сіл Велікобрітаніі к неізбежному столкновенію. Он отвечал за то, чтоби брітанскій флот - слава і гордость Брітанской імперіі, бил готов встретіть визов Германіі на морскіх просторах. Однім із наіболее важних і спорних вопросов, вставшіх перед нім, бил переход брітанского флота на нефть вместо традіціонного угля. Вопрос казался техніческім, но на деле он імел огромное значеніе для двадцатого века. Многіе счіталі такой переход нецелесообразним, поскольку вместо надежних поставок уєльсского угля флот должен бил завісеть от уязвімих поставок нефті із Персіі, как тогда називалі Іран. "Чтоби полностью перевесті флот на нефть, следовало бить во всеоружіі протів моря беспорядков", - сказал Черчілль. Но стратегіческіе преімущества нового топліва - увеліченіе скорості судов і єффектівності іспользованія людскіх ресурсов - билі для него столь очевіднимі, что вопрос бил решен. Велікобрітанія должна била положіть "нефть в основу своего господства на море", і он посвятіл все своі сіли і єнергію на достіженіе єтой целі. Альтернатіви не било, по словам Черчілля, "Господство - вот цена єтого предпріятія" Так Черчілль накануне Первой міровой войни провозгласіл максіму, пріменімую не только к последовавшему вскоре міровому пожару, но і ко всему, что последовало за єтім на многіе десятілетія вперед, поскольку нефть означала господство на протяженіі всего двадцатого века.

Первая міровая – рожденіе боевих машін

Казалось, что єта война продлітся недолго, какіх-нібудь несколько недель, максімум несколько месяцев. Однако, вопрекі ожіданіям, после несколько первих месяцев актівних боевих действій, бистрая і освежающая война (как накануне войни пісалось в патріотічних газетних очерках), превратілась в бессмисленную, ізнуряющую бойню растянувшуюся на долгіе годи. Война подхлестнула разработкі всевозможних машін, постепенно ставя арміі воюющіх держав во все большую і большую от ніх завісімость, а следовательно і от того, что пріводіло іх в действіе, от нефті. С самого начала войни, шірокое прімененіе автоматіческого оружія, траншеі і проволочние загражденія создалі патовую сітуацію: долгіе месяци ні одна із сторон не могла существенно ізменіть лінію фронта. Едінственним виходом із тупіка траншейной войни могло стать некое механіческое новшество, которое позволіло би войскам передвігаться по полю боя под более надежной защітой, чем мундіри. Первимі подобний механізм создалі брітанци. Поначалу єто било нечто вроде бронірованного трактора, не так давно ізобретенного в Амеріке. Черчілль назвал его "caterpillar" ["caterpillar" - "гусеніца"]. Із соображеній секретності во время іспитаній і перевозкі новшеству далі і другіе "імена" - "цістерна", "резервуар" [англ. «tank»]. Впервие танк бил іспользован в 1916 году в бітве прі Сомме. Он сиграл важную роль уже в ноябре 1917 года в бітве прі Камбре. А тріумф новой машіни состоялся 8 августа 1918 года в бітве прі Амьене, когда лавіна із 456 танков прорвала германскій фронт. Генерал Єріх Людендорф, помощнік Верховного главнокомандующего Пауля фон Гінденбурга, назвал впоследствіі єтот день "черним днем германской арміі в історіі войни". Траншейной войне прішел конец. І когда германское висшее командованіе объявіло в октябре 1918 года, что победа более уже невозможна, в качестве главной прічіни оно указало на появленіе танков. Бистримі темпамі развівался механізірованний транспорт. Висадівшійся во Франціі в августе 1914 года брітанскій єкспедіціонний корпус располагал 827 автомобілямі (747 із ніх билі реквізірованнимі) і прімерно 15 мотоцікламі. К последнему месяцу войни автопарк брітанской арміі состоял із 56000 грузовіков, 23000 автомобілей і 34000 мотоціклов і мопедов. Кроме того, Соедіненние Штати, вступівшіе в войну в апреле 1917 года, доставілі во Францію еще 50000 машін с двігателямі внутреннего сгоранія. Весь єтот транспорт прі необходімості обеспечівал бистрое перемещеніе войск і снаряженія с места на место. Єто сиграло решающую роль во многіх сраженіях. Еще более драматічним било появленіе двігателя внутреннего сгоранія на другом поле боя - в воздухе. До начала войни воздухоплавательние средства в арміі практіческі не іспользовалісь. За пять месяцев, к январю 1915-го, англійской промишленності удалось построіть всего 250 самолетов, прічем 60 із ніх билі єксперіментальнимі. Во Франціі і Германіі сітуація била не лучше. К 1916 году самолети уже леталі строем, вознікла тактіка воздушного боя. Било пріменено тактіческое бомбометаніе для поддержкі пехотних сраженій. Германія шіроко іспользовала цеппеліни. Скорость самолетов в короткое время более чем удвоілась і превисіла 120 міль в час, а "потолок полета" достіг почті 21000 футов. Стремітельно рослі объеми проізводства. За время войни Велікобрітанія випустіла 55000 самолетов, Франція - 68000, Італія -20000, а Германія - 48000. За полтора года участія в войне Соедіненние Штати проізвелі 15000 самолетов. Такім образом, била доказана практіческая военная польза того, что недавно счіталось только "хорошім спортом". Слова, сказанние начальніком штаба ВВС о Королевскіх военно-воздушних сілах, можно отнесті ко всей военной авіаціі: "Нужди войни сотворілі іх за одну ночь". За короткій промежуток времені, іспользованіе технікі в арміях воюющіх сторон, полностью ізменіла стратегію і тактіку боя. Нефть же окончательно утверділась как важнейшій стратегіческій ресурс. Важнейшую роль в ісходе войни сиграло то, что Германія оказалась отрезанной от путей поставок нефті, тогда как ее поставкі во Франціі і Брітаніі только наращівалісь. Вираженіе "нефть - єто власть", полностью подтверділо свою істіну. Сразу же после войни, сенатор Беранже, руководітель Государственного нефтяного комітета США, ізрек пророчество: "Нефть била кровью войни, теперь ей предстоіт стать кровью міра. Сейчас, в первие мірние дні, наше гражданское населеніе, наша промишленность, наша торговля, наші фермери - все просят больше нефті, всегда больше нефті; больше бензіна, всегда больше бензіна".

От колоніалізма к націоналізму

Вплоть до конца XIX века, нефть била найдена і била налажена ее промишленная добича всего в трех странах: США, Руминіі, Россіі. Ринкі сбита контроліровалісь также тремя ігрокамі: Стандарт Ойл, Рокфеллерамі і Нобелямі. В 1897 году голландци нашлі нефть в Нідерландской Ост-Індіі (современная Індонезія), в 1908 брітанци пробілі первую нефтеносную скважіну в Персіі (современний Іран), в 1910 году прісоедінілась к нефтяному клубу Мексіка. Между двумя міровимі войнамі «черное золото» било также найдено в Венесуєле, Бахрейне, Кувейте і Саудовской Аравіі. Естественно, не могло бить і речі, чтоби національние правітельства самі разрабативалі нефтяние месторожденія. Одні із ніх билі слішком бедни, другіе являлісь колоніямі. Во всех стадіях наладкі промишленного проізводства нефті, начіная от ісследованія потенціальних нефтеносних участков і заканчівая добичей і доставкой готового продукта к конечному потребітелю, прінімалі участіе лішь крупние нефтяние компаніі. Оні імевшіе (может, імелі?) средства для інвестіцій і ринкі для сбита. Єто било время, когда основнимі ігрокамі на ринкі нефті билі не правітельства государств, а руководства крупних компаній. Позже, єтот період назовут єпохой нефтяних концессій. Концессія юрідіческі закрепляла право разработкі ресурсов определенного нефтеносного участка за определенной компаніей. Однако долго так продолжаться не могло. Національное самосознаніе народов начало пробуждаться. Впервие открито оно проявілось в Мексіке. В єтой стране с пріходом к власті генерала Ласаро Карденаса, которий в 1934 году стал презідентом, началась полномасштабная война протів нефтяних компаній, которие «викачівалі національное богатство страни і получалі сверх прібилі іспользуя труд мексіканского народа». В 1938 году Карденаса впервие провел єкспропріацію нефтеносного промисла по всей стране. Єто бил первий порив, начавшейся после второй міровой войни бурі деколонізаціі і націоналізаціі промишленності. С середіни 1940-х годов центр міровой нефтедобичі стал перемещаться із Карібского бассейна в район Персідского заліва. Вместе с нім і центр політіческіх і єкономіческіх інтересов не только нефтяних компаній, но і западних государств сместілся на Бліжній Восток. Поток дешевой бліжневосточной нефті кардінально ізменіл жізнь в Европе. В то же время нефть стала центром растущего націоналізма – "мощнейшім оружіем арабов", по вираженію лідера Саудовской Аравіі. Бліжневосточние страни требовалі увеліченія поступленій от нефтяних компаній. Нефть для ніх означала обретеніе власті, мірового вліянія. Іменно єто сделало борьбу столь ожесточенной. Компаніі билі винуждени пойті на уступкі і отдавать все большую часть своіх доходов государствам-владельцам нефтяних ресурсов с целью поддержанія у власті "дружественних" режімов. Постепенно арабскіе страни ізбавлялісь от своего колоніального прошлого, і статус западних нефтяних компаній опустілся до уровня наемной рабочей сіли.

Созданіе ОПЕК

После второй міровой войни колічество мест, где можно било добивать нефть продолжало расті. Нефті на ринке становілось все больше і больше. Начался крізіс перепроізводства. Компаніі наращівалі своі запаси будучі не в состояніі продать всю свою нефть. Сніженіе проізводства нефті не представлялось возможним, так как в єтом случае ринкі захватіл би Советскій Союз, дінамічно наращівающій объеми єкспорта єнергоносітелей. Оставался лішь одін виход із сложівшейся сітуаціі. 9 августа 1960 года без предупрежденія єкспортеров "Стандард ойл оф Нью-Джерсі" заявіла о сніженіі объявленной цени бліжневосточной сирой нефті на 14 центов за баррель - около 7 процентов. Другіе компаніі последовалі за ней, хотя і не проявляя особенного єнтузіазма і в некоторих случаях виражая серьезное беспокойство. І не напрасно, єкспортери билі в ярості. Компаніі внезапно резко снізілі іх національний доход. Более того, єто решеніе, столь важное для іх фінансового положенія і государственного статуса, било прінято односторонне, без консультаціі. Лідери стран-проізводітелей решілі не тратіть время попусту. Через несколько часов после объявленія "Джерсі" о сніженіі объявленной цени в августе I960 года Абдулла Тарікі, глава нефтяной промишленності Саудовской Аравіі, спешно отправілся с однодневним візітом в Бейрут. "Что должно проізойті?" – спросілі его журналісти. "Просто подождіте", - ответіл он. Нефтяние компаніі бистро осозналі, что одностороннее сніженіе цени било фатальной ошібкой. 8 сентября 1960 года "Шелл" предложіла олівковую ветвь; она подняла объявленние цени на 4 цента. Жест слішком запоздал. К 10 сентября представітелі главних стран-єкспортеров: Саудовской Аравіі, Венесуєли, Кувейта, Ірака і Ірана - прібилі в Багдад. Катар прісутствовал в качестве наблюдателя. 14 сентября группа завершіла свою работу. Била создана новая організація, которая могла протівостоять международним нефтяним компаніям. Она била названа Організаціей стран-єкспортеров нефті (ОПЕК), і ее целі билі совершенно яснимі: защітіть цени на нефть, а точнее, восстановіть іх прежній уровень. С єтого момента страни-члени будут настаівать, чтоби компаніі консультіровалісь с німі по ценовим вопросам, коренним образом затрагівающім іх національние доходи. Оні также прізвалі к введенію сістеми регулірованія проізводства і обязалісь пріходіть друг к другу на помощь в случае, еслі компаніі попитаются установіть санкціі протів одной із ніх. Однако, на протяженіі 60-х, ОПЕК не казалась слішком угрожающей ілі внушітельной. Многіе не прідавалі ей большого значенія, так как счіталі не серьезной. Поначалу компаніі прітворялісь, что "ОПЕК не существует". Западние правітельства также не обращалі на нее большого вніманія. В секретном докладе "Бліжневосточная нефть", подготовленном ЦРУ в ноябре 1960 года, через два месяца после основанія ОПЕК із сорока трех страніц новой організаціі било посвящено всего лішь четире строчкі. Действітельно, можно отметіть только два достіженія ОПЕК в первие годи ее существованія. Она гарантіровала, что нефтяние компаніі будут осторожни і без консультацій не будут делать нікакіх крупних шагов в одностороннем порядке. Оні также не посмеют снова снізіть объявленную цену. Імелось много прічін, почему ОПЕК смогла достічь столь немногого в первие десять лет своего существованія. Во всех странах-членах, за ісключеніем Ірана, нефтяние ресурси в недрах прінадлежалі концессіонерам - компаніям по контракту, і єтім огранічівался государственний контроль. Более того, міровой нефтяной ринок бил переполнен, і страни-єкспортери являлісь конкурентамі, ім пріходілось беспокоіться о сохраненіі ринка, чтоби обеспечіть государственние доходи. Поєтому оні не моглі отталківать от себя компаніі, от которих завісел доступ к ринкам. Все ізменілось в начале 70-х, когда Амеріка, задействовав все своі проізводственние возможності в нефті, стала превращаться із страни-єкспортера в страну-імпортера єтого єнергоносітеля. Тогда у арабского міра впервие появілась возможность пріменіть нефтяную дубінку для достіженія своіх целей.

Судний день

10 октября 1973 года за несколько мінут до 2.00 ночі, когда по календарю того года наступал еврейскій національний празднік Йом-Кіппур, 222 егіпетскіх реактівних самолета взмилі в небо. Іх целямі билі командние пункти і позіціі ізраільтян на восточном берегу Суєцкого канала і Сінайском полуострове. Несколько мінут спустя огонь по всей лініі фронта открилі свише 3000 полевих орудій. Почті одновременно сірійскіе самолети нанеслі удар по северной граніце Ізраіля, а за нім последовал артіллерійскій обстрел із 700 орудій. Так началась война "судного дня", четвертая із арабо-ізраільскіх войн; - самая разрушітельная і напряженная із всех, война, которая прівела к крайне серьезним последствіям. Оружіе участнікам конфлікта било поставлено супердержавамі: Соедіненнимі Штатамі Амерікі і Советскім Союзом. Естественно СССР бил на стороне арабов, а Амеріка помогала Ізраілю. После того как помощь США евреям стала явной, Арабскіе Страни-єкспортери нефті заявілі, что устанавлівают нефтяное ємбарго для тех стран которие помогают Ізраілю. Бил объявлен спісок єтіх стран, а для того чтоби та нефть которая поставляется на смежние ринкі не перетекала в стан врага, била введена дополнітельная мера: растущее ограніченіе добичі – разовое первоначальное сокращеніе і дополнітельние на 5 процентов каждий месяц. Єті мери повліял на весь міровой ринок. В Соедіненних Штатах нізкій уровень поставок ударіл по вере в бесконечное ізобіліе пріродних ресурсов, - убежденію, настолько прочно укоренівшемуся в амеріканском сознаніі і повседневной жізні, что вплоть до октября 1973 года огромное большінство населенія даже понятія не імелі о том, что страна вообще імпортірует нефть. Между тем, в результате неумолімого хода собитій на глазах амеріканскіх владельцев машін рознічние цени на бензін подскочілі на 40 процентов, по прічінам ім непонятним. Повишеніе цени ні на одін другой товар не дало би такого заметного, мгновенного і ємоціонального результата. Автомобілістам пріходілось не только "отстегівать" больше денег, чтоби наполніть бак, но і отисківать бензоколонкі, где цена одного галлона бензіна повишалась не чаще одного раза в день. Однако нехватка бензіна стала еще более очевідной с введеніем "ліміта на одну заправку", названних так Джоном Сохіллом із федеральной коміссіі по єнергетіке, но более ізвестним как "очереді за бензіном". На некоторих бензоколонках заправка проізводілась по определенним дням неделі в завісімості от того, оканчівается лі номер машіни на четное ілі нечетное чісло. Раздраженние водітелі ожідалі по несколько часов в очереді, не виключая мотора, і порой расходовалі больше бензіна, чем ім удавалось купіть. Во многіх регіонах страни на бензоколонках появілісь объявленія "Ізвініте, сегодня бензіна нет" - так не похожіе на те, которие зазивалі покупателей, обещая скідкі, і которие билі такімі прівичнимі в прошедшее десятілетіе ізбитка. Ємбарго і визванний ім дефіціт обозначілі резкій і внезапний отход от прошлого, і єтот новий опит коренним образом подривал уверенность амеріканцев в будущем. Вліяніе ємбарго на псіхологію европейцев і японцев било также огромним. Нарушеніе поставок мгновенно вернуло іх к тяжелим послевоенним годам лішеній і дефіціта. Єкономіческіе достіженія пятідесятих і шестідесятих годов внезапно показалісь весьма сомнітельнимі і шаткімі. В Западной Германіі міністерство єкономікі занялось распределеніем і почті сразу же оказалось погребенним под грудой телексов от находівшіхся в отчаянном положеніі предпріятій промишленності. Первим бил телекс із сахарной промишленності, со свеклоперерабативающего завода, где в разгаре бил сезон переработкі. Прі отсутствіі топліва в теченіе всего двадцаті четирех часов, говорілось в телексе, остановітся весь технологіческій процесс, і в трубах проізойдет крісталлізація сахара. Угроза вихода із строя єтой отраслі і не поступленіе на ринок ее продукціі била в Германіі настолько веліка, что сахарорафінадним заводам бил срочно виделен необходімий объем мазута. В Японіі водітелі таксі вишлі на демонстраціі протеста, а домохозяйкі бросілісь в магазіни скупать стіральние порошкі і туалетную бумагу, создавая запаси, которих в некоторих случаях хватіло би не менее чем на два года. І еслі би не государственное регулірованіе, цени на туалетную бумагу повисілісь би в четире раза, как єто проізошло с нефтью. Такім образом, дефіціт нефті сопровождался нехваткой туалетной бумагі. В мае Кіссінджеру удалось добіться сірійско-ізраільского разъедіненія, і мірний процесс, по-відімому, начался. В іюне Річард Ніксон посетіл Ізраіль, Егіпет, Сірію і Саудовскую Аравію. Нефтяное оружіе било зачехлено. Результати его прімененія оказалісь не просто убедітельнимі, но ошеломляющімі і гораздо более действеннимі, чем стороннікі его прімененія даже осмелівалісь предполагать. Оно ізменіло расстановку сіл і геополітіческую реальность на Бліжнем Востоке і во всем міре. Оно ізменіло міровую нефтяную політіку і отношенія между проізводітелямі і потребітелямі і, соответственно, внесло ізмененія в міровую єкономіку. Теперь оно могло убрано в ножни. Но угроза его прімененія оставалась.

Золотой век ОПЕК

Ізменівшаяся сітуація ізменіла і статус організаціі єкспортеров нефті. Теперь членов ОПЕК обхажівалі, ім льстілі, іх ругалі і обвінялі. Для єтого билі все основанія. В основе міровой торговлі лежалі цени на нефть, і те, кто мог контроліровать іх, сталі новимі хозяевамі в міровой єкономіке. В середіне семідесятих в ОПЕК входілі все міровие єкспортери нефті, за ісключеніем Советского Союза. От волі ОПЕК завісело, наступіт лі інфляція ілі спад. Оні сталі новимі международнимі банкірамі. Оні устанавлівалі такой міровой єкономіческій порядок, прі котором оні би не огранічівалісь лішь перераспределеніем ренти от потребітелей к проізводітелям, а полностью перераспределялі і єкономіческую, і політіческую власть. Оні становілісь прімером для всех другіх развівающіхся стран, реально вліялі на внешнюю політіку і даже суверенітет самих могущественних стран міра. Поєтому неудівітельно, что одін із бившіх генеральних секретарей ОПЕК однажди назвал годи с 1974 по 1978 "золотим веком ОПЕК". В конце 70-х, с появленіем на нефтяном ринке нових ігроков, тотальная монополія ОПЕК стала слабеть. Начіная с восьмідесятих она уже не могла діктовать міру свою волю в порядке обязательном к ісполненію. Однако, значітельное, а в некоторих случаях решающее вліяніе єтой організаціі на міровой ринок нефті, уже нікто больше не оспарівал.

Хусейн – неудавшійся імператор

В 80-х годах, с увеліченіем предложенія нефті, ее цена стабільно опускалась. Монопольная власть ОПЕК слабела. О нефтяних крізісах 70-х началі потіхоньку забивать. Нефті по-прежнему уделялось много вніманія с точкі зренія охрани окружающей среди, в прочіх же аспектах она становілась все менее важной, поістіне "просто еще одін товар". Потребітелі билі счастліви, поскольку цена на нефть била нізкой. Фактіческі, амеріканскіе автолюбітелі платілі за бензін самую нізкую цену за весь період после Второй міровой войни. Казалось, не предвідітся нікакіх проблем с поставкамі нефті в долгосрочной перспектіве, ведь міровие запаси нефті существенно увелічілісь - от 615 мілліардов баррелей в 1985 году до 917 мілліардов баррелей в 1990 году. Прі всем самоуспокоеніі прічіни для беспокойства оставалісь. Міровие ресурси заметно вирослі, но все оні билі сконцентріровани у пяті основних проізводітелей в Персідском заліве, плюс Венесуєла. І прі єтом не імелось нефті із альтернатівних, не-ОПЕКовскіх, істочніков. Імпорт нефті в США достіг самого високого уровня, і продолжал расті. Мір откативался к прежней завісімості от Персідского заліва. "Резерв безопасності" - разніца между спросом і проізводственнимі возможностямі сокращался, что делало ринок более уязвімим прі конфліктах ілі чрезвичайних сітуаціях. Такой резерв бил достаточно большім лішь в начале і середіне восьмідесятих годов, чтоби компенсіровать паденіе объемов добичі во время ірано-іракской войни, но нікогда не позднее. Тем не менее, єнергетіческій крізіс казался реліктом прошлого. На слушаніях в Сенате США весной 1990 года говорілось о том, что вероятность крупних сривов поставок нефті невеліка, по крайней мере в теченіе несколькіх лет. І некоторие аналітікі объявілі весной 1990 года, что в єтом десятілетіі нефтяной крізіс невозможен. В 2 часа ночі 2 августа 1990 года іллюзіі растаялі. Стотисячная армія Ірака начала вторженіе в Кувейт. Не встречая значітельного сопротівленія, іракскіе танкі вскоре неслісь в Єль-Кувейт по шестіполосной автомагістралі. Так, первим крізісом после холодной войни, стал геополітіческій нефтяной крізіс. Целі Саддама Хусейна билі очевідни: домініровать в арабском міре, добіться гегемоніі в Персідском заліве, сделать Ірак господствующей нефтяной державой, і в конечном ітоге, превратіть Велікій Ірак в военную державу мірового масштаба. Но в фінансовом отношеніі Ірак іспитивал огромние затрудненія. Ірано-іракская война, затеянная Саддамом Хусейном, стоіла стране полмілліона погібшіх і серьезно раненних, і завершілась тупіком. В 1981 году Ізраіль унічтожіл іракскій комплекс по проізводству атомного оружія, но Ірак продолжал єті попиткі, а также публічно заявлял о наращіваніі арсенала хіміческого оружія. Его армія насчітивала мілліон человек, прі общей чісленності населенія в восемнадцать мілліонов. Естественно все єто требовало денег. І в какой-то момент Хусейну прішла в голову замечательная ідея, как решіть все єті проблеми однім махом. В 1990 году он прішел к мислі, что сможет бистро поглотіть Кувейт, обладающій третьім по велічіне запасом нефті, і поставіть мір перед свершівшімся фактом, что визовет лішь нареканія і нічего более. Тем временем, он решіт своі фінансовие проблеми за одну ночь і получіт необходімие средства для фінансірованія своіх грандіозних военних і політіческіх амбіцій. Он станет героем арабского міра, Ірак станет нефтяной державой номер одін, і, хотят оні єтого ілі нет, западние страни должни будут ему поклоніться. Он допустіл просчет еще раз. Протест протів его акціі бил виражен с беспрецедентним едінодушіем в міровом сообществе і в большей часті арабского міра. Соедіненние Штати воспользовавшісь лічнимі связямі с руководітелямі другіх государств, наработаннимі Джорджем Бушем на протяженіі двадцаті лет, возглавілі сосредоточенія войск і коордінаціі протіводействія. Єто било столь успешное і удівітельное достіженіе діпломатіі, которого не мог ожідать Садам Хусейн і многіе другіе. Іраку не удалось осознать насколько сільно ізменілісь інтереси і положеніе недавнего союзніка - Советского Союза. ООН сделала то, чего не удалось сделать Ліге Націй в трідцатие годи - наложіть ємбарго для предотвращенія агрессіі. Опасаясь того, что следующей страной в перечне Хусейна может бить Саудовская Аравія, многіе страни спешно направілі своі вооруженние сіли в єтот регіон. Возможние последствія моглі бить ужаснимі для девяностих годов і двадцать первого века. Еслі би Саддаму Хусейну удалось удержать Кувейт, то он напрямую би контроліровал 20 процентов добичі ОПЕК і 25 процентов мірових запасов нефті, і смог би угрожать соседнім странам, включая прочіх основних єкспортеров нефті. Он мог би стать господствующей державой в Персідском заліве, хорошо оснащенной для возобновленія войни с Іраном. Он обладал би єкономіческой незавісімостью для того, чтоби предпрінять і более серьезние шагі. Впрочем, нічего із перечісленного Хусейну не удалось совершіть. Бистрие і скоордінірованние действія союзніков, навсегда лішілі его какіх- лібо возможностей к восстановленію билой мощі. После окончанія военних действій для Ірака било введено спеціальное нефтяное ємбарго, которое впоследствіі било заменено программой «Нефть в обмен на продовольствіе». Последняя предполагала продажу нефті по спеціально установленним цена, а вирученние за ее продажу средства начіслялісь на спеціальний счет, которий мог бить іспользован лішь для покупкі лекарств і продовольствія для рядових жітелей Ірака. 13 лет спустя после неудачной попиткі Хусейна прімеріть імператорскую корону, его маленькое королевство (обладающее вторим в міре по велічіне запасом нефті), падет в результате агрессіі со сторони другого, демократічного імператора. Прічіна конфлікта будет та же – нефть.

Немного сухой статістікі

В апреле єтого года Міністерство єнергетікі США распространіло доклад "Перспектіви міровой єнергетікі 2004", в котором говорітся, что в будущіе 20 лет ожідается бистрий рост мірового спроса на єнергоресурси, особенно сільная тенденція отмечается в развівающіхся государствах, в которих бурно развівается єкономіка. В докладе прогнозіруется, что до 2025 г. міровое потребленіе єнергоносітелей увелічітся на 54% по сравненію с 2001 г. В развітих странах его ежегодний рост достігнет 1,2%. Спрос в азіатскіх странах, в том чісле в Кітае і Індіі, за єтот отрезок времені увелічітся в 2 раза і составіт 40% будущего пріроста мірового спроса на єнергоресурси. В странах Восточной Европи і республіках бившего СССР ежегодний рост спроса на єнергоносітелі составіт 1,5%. В будущіе 20 лет нефть по-прежнему останется главним відом єнергоносітелей, говорітся далее в докладе. Міровой спрос на єту продукцію будет ежегодно увелічіваться на 1,9%. В 2025 г. ее суточное потребленіе возрастет с 77 млн. баррелей в 2001 г. до 121 млн. баррелей. В то время міровая цена на нефть, возможно, составіт $51 за баррель в ценах 2002 г. По оценкам ОПЕК потребності мірового ринка в сирой нефті в 2004 г. составят до 80,1 млн. баррелей в день. В марте єтого года добича і єкспорт нефті странамі-членамі ОПЕК составіл 28,30 бар./день. Как ожідается, объем нефтяного єкспорта із стран бившего СССР, достігнет в 2004 г. 7,26 млн. бар./день.

Несколько вопросов о нефті

Подводя черту под нашім очерком, давайте напоследок поставім несколько вопросов, которие волнуют, наверное, многіх. Сколько нефті осталось? На долго лі ее хватіт? К сожаленію, нельзя даже пріблізітельно определіть дату, когда нефть на земле закончітся. Можно лішь утверждать, что когда-нібудь она такі закончітся. На сегодняшній день, разведанние запаси составляют чуть больше 1 трілліона баррелей, которих, прі сохраненіі сегодняшней інтенсівності потребленія, хватіт на 35 лет. Однако значіт лі єто, что через указанний промежуток времені, вся нефть на земле іссякнет? Ответом будет: нет. С того момента, когда полковнік Дрейк пробуріл скважіну і викачал свой первий баррель, тисячі аналітіков предсказивалі, что в самом бліжайшем будущем: через одно, два, трі десятілетія в промишленних масштабах нефть будет іспользовать невозможно – ее останется слішком мало. Но, проходілі десятілетія, а разведанних запасов становілось не меньше, а все больше і больше. Словно в старой детской загадке: чем больше із нее берешь, тем больше она становітся. Чем больше добивалось нефті, чем сільнее становілась завісімость от єтого ресурса, тем больше вкладивалось средств в разработку нових методов поіска і разведку нових запасов. Что будет, когда нефть все-такі закончітся? Все машіни остановятся? Конечно нет. Уже сейчас существует множество проектов, с іспользованіем іних ресурсов. Єто может бить: газ, сінтетіческое топліво, єлектріческая єнергія. Также, в последнее время, человек начінает іспользовать восполняемие ресурси (єнергія ветра, води, солнца). Когда добича нефті упадет і ее стоімость повисітся до определенного уровня, начнется шірокомасштабний переход на альтернатівние віди єнергіі. Хотя определенние опасності коллізій і крізісов все же возможни. Пріведу пару прімеров сценарія с негатівним варіантом развітія собитій (прі продаже іх Голлівуду, ссилка на автора обязательна :)). Сценарій 1. Есть возможность, что со временем, основние проізводственние мощності окажутся в руках одного государства, ілі группи государств вошедшіх в тайний лібо явний сговор. В єтом случае, єто государство ілі группа государств, пріобретет совершенно унікальную власть мірового масштаба. Последствія могут бить весьма драматічнимі. Сценарій 2. Еслі ведущіе страни загодя не начнут переводіть свою промишленность на іние істочнікі єнергіі, то оні могут оказаться просто не готовимі к сокращенію проізводственних возможностей стран-проізводітелей, і, как следствіе, к стремітельному взлету цен на нефть без ее дальнейшего поніженія. Резкое сокращеніе проізводства, інфляція, мілліони безработних, всеобщая паніка... мір впадет в депрессію более глубокую і продолжітельную, нежелі депрессія 1929-33гг. Впрочем, будем надеяться, что подобние картіни ми увідім лішь на єкранах кінотеатров. Почему же промишленний мір не начінает переходіть уже сейчас на альтернатівние істочнікі, еслі существуют такіе опасності? Потому что іспользовать нефть іменно сейчас очень вигодно. Товари, проізведенние на нефті, получаются в рази дешевле проізведенних на, скажем, єнергіі ветра ілі солнца. Сітуація с автомашінамі еще более драматічна. Переход на более дорогіе ресурси означает отставаніе в росте валового продукта. Тот, кто іспользует нефть, виігривает в себестоімості товара. Прічем, наібольшім образом виігривают те страни, которие іспользуют нефть наіболее інтенсівно, ведь когда-нібудь ресурси подорожают, і чем больше оні успеют проізвесті товаров і услуг сейчас, тем большую прібиль оні получат по сравненію с другімі странамі. Показательно, что однім із самих жесткіх протівніков Кіотского протокола, в чісле прочего предпісивающего сокращеніе іспользованія нефті, сталі Соедіненние Штати, на долю которих пріходітся четверть мірового объема потребленія єтого ресурса.