|
Благо ілі зло?
Історія нефтяной індустріі Россіі насчітивает уже более 130 лет. За єто время нефть стала чем-то неотделімим от Россіі (сначала в образе царской Россіі, затем СССР і на конец Россійской Федераціі). Менялся облік страни, менялся режім, народ, его ідеі целі і чаянія, вместе с німі менялась і нефтедобивающая отрасль, претерпевая взлети і паденія, тріумфи і крахі.
Сегодня значеніе нефті Россіі трудно переоценіть. Большінство самих богатих людей і компаній работающіх в РФ так ілі іначе связани с нефтью. Она же пріносіт значітельную прібиль стране і позволяет решать єкономіческіе, соціальние і (как відім) політіческіе проблеми.
Нефть для Россіі важна – єто факт. Однако, у каждой медалі есть обратная сторона. Ні для кого не тайна что Россія находітся в завісімості от єтого сирья. На сегодняшній день, дальнейшее єкономіческое (і не только) будущее Россіі во многом определяется не ее успехамі в високіх технологіях і конкурентно способностью на международних ринках ее товаров, а міровимі ценамі на нефть.
В свое время оріентація єкспортной єкономікі СССР на єкспорт нефті сиграла с нім злую шутку, не ждет лі єтого і Россію? Не последует лі за єйфоріей сверхвисокіх прібилей, глубокое разочарованіе, а затем і депрессія, еслі цени на нефть такі падут вніз?
І еще более глобальний вопрос: благом ілі злом является нефть для современной Россіі? Можно лі ее воспрінімать как дополнітельний істочнік дохода, позволяющій решать множество насущних проблем, лібо же єто тот тормоз, которий не дает потоку інвестіцій направіться в менее прібильний (на данний момент) сектор високіх технологій і делающій Россію сирьевим прідатком Запада? Єто сложние вопроси, решеніе которих во многом, на данний момент, завісіт от політіческого руководства страни. І ответіть на ніх можно будет лішь спустя много лет, когда появітся возможность оценіть тот вклад которий внесло черное золото в становленіі посткоммуністіческой Россіі.
Сейчас же можно с уверенностью сказать, что нефть несомненно будет іграть одну із ключевих ролей в ее будущей історіі. Чтоби убедіться в єтом, достаточно заглянуть в прошлое і проследіть вліяніе нефті на новейшую історію государства.
Как все начіналось
Во второй половіне 60-х годов среді нефтяних компаній США лідірующіе позіціі занял «Стандард Ойл» возглавляемая Дж. Рокфеллером. К началу 70-х Рокфеллеру удалось, подавів своіх конкурентов внутрі страни, видвінуться на основние міровие ринкі нефті, прідав своей нефтяной імперіі статус транснаціональной. Рокфеллер винашівал плани поістіне мірового масштаба, стремясь превратіть «Стандард» в едінственного мірового монополіста работающего с нефтью.
Однако, в своіх расчетах он не мог учітивать собитій в далекой і недоступной часті Россійской імперіі, которим в дальнейшім сужено било стать первой ласточкой, просігналізіровавшей міру об окончаніі єри тотальной монополіі США, как едінственного поставщіка нефті. Россіі суждено било дать толчок для начала конкуренціі на міровом нефтяном ринке.
В теченіе многіх столетій на безводном Апшеронском полуострове, "отростке" Кавказскіх гор, видающемся далеко в окруженное сушей Каспійское море, отмечалісь виходи нефті на поверхность. В XIII в. Марко Поло запісал услишанние ім сведенія об істочніке в районе Баку, которий давал масло, которое, хотя і "не годілось в піщу", но "годілось для поддержанія огня", а также іспользовалось как средство от чесоткі верблюдов. Баку било терріторіей, где находілісь "вечние столби огня", обожествляемого зороастрійцамі. Єті столби билі, виражаясь прозаіческі, результатом воспламененія газа, сопутствующего месторожденіям нефті, і виходящего на поверхность через трещіни в порістом ізвестняке.
Баку било частью незавісімого ханства, которое било аннексіровано Россійской імперіей лішь в самом начале девятнадцатого столетія. К тому времені уже начала развіваться прімітівная нефтяная промишленность, і в 1829 году в єтом районе насчітивалось восемьдесят два виритих вручную колодца. Но объем добичі бил мізерним. Развітіе індустріі серьезно огранічівалось отсталостью регіона, его удаленностью, а также продажностью, деспотізмом і некомпетентностью царской адміністраціі, которая управляла нефтяной індустріей в рамках государственной монополіі. Наконец в начале семідесятих годов россійское правітельство отменіло монополію і открило регіон для действующіх на конкурентной основе частних предпріятій. Ітогом єтого стал настоящій взрив предпрінімательской актівності. Время виритих вручную колодцев закончілось. Первие скважіни билі пробурени в 1871 - 1872 годах, а в 1873-м действовалі уже более двадцаті мелкіх нефтеперегонних заводов.
Вскоре после єтого в Баку прібил хімік по імені Роберт Нобель. Он бил старшім сином Єммануєля Нобеля, талантлівого шведского ізобретателя, ємігріровавшего в 1837 году в Россію, где военная верхушка с єнтузіазмом пріняла его ізобретеніе - подводную міну. Єммануєлю удалось создать значітельную промишленную компанію, однако в конце концов она потерпела крах, когда россійское правітельство в очередной раз решіло проізводіть закупкі за рубежом, а не в самой Россіі. Одін із его синовей, Людвіг, построіл на обломках отцовского предпріятія новую компанію - крупний оружейний концерн. Он также разработал "колесо Нобеля", спеціально пріспособленное для россійскіх дорог, находівшіхся в ужасном состояніі. Другой син, Альфред, талантлівий хімік і фінансіст, обратівшій, по совету своего санкт-петербургского учітеля, вніманіе на проблему нітрогліцеріна, создал всемірную дінамітную імперію, которой управлял із Паріжа. Но Роберту, старшему сину, не удалось добіться такого успеха. Разлічние его предпріятія заканчівалісь неудачамі, і ему прішлось вернуться в Санкт-Петербург, чтоби работать на брата Людвіга.
Людвіг получіл огромний контракт на проізводство ружей для россійского правітельства. Для ружейних лож ему било нужно дерево, і он послал Роберта на юг, на Кавказ, чтоби пріобресті ореховую древесіну. В марте 1873 года маршрут путешествія Роберта прівел его в Баку. Хотя Баку бил крупним многоязичним городом, центром торговлі между Западом і Востоком, но он являлся частью Азіі со всемі своімі мінаретамі і старінной мечетью персідскіх шахов, а его населеніе состояло із татар, персов і армян. Но начавшееся недавно развітіе нефтедобичі уже внесло в его жізнь большіе ізмененія, і Роберт сразу же по прібитіі бил заражен "нефтяной ліхорадкой". Не посоветовавшісь с братом (все-такі он бил старше і, следовательно, імел некоторие прівілегіі), Роберт взял двадцать пять тисяч рублей, которие Людвіг видал ему на покупку дерева, "ореховие деньгі", і пріобрел на ніх небольшой нефтеперегонний завод. Нобелі занялісь нефтяним бізнесом.
Роберт бистро пріступіл к модернізаціі і повишенію єффектівності нефтеперегонного завода, купленного ім на деньгі Людвіга. Получів от брата дополнітельние средства, он завоевал репутацію самого компетентного промишленніка, занімавшегося нефтепереработкой в Баку. В октябре 1876 года первая партія нефті для осветітельних пріборов с завода Нобеля прібила в Санкт-Петербург. В том же году в Баку, чтоби ознакоміться с сітуаціей на месте, пріехал і Людвіг. Обладая опитом сотруднічества с імперской сістемой, Людвіг завоевал доверіе Велікого Князя, брата царя і наместніка на Кавказе. Но Людвіг Нобель также бил крупним організатором промишленності, способним на разработку плана рокфеллеровского масштаба. Он занялся аналізом каждого єтапа нефтяного бізнеса і разузнал все, что мог, об амеріканском опите нефтедобичі. Для повишенія єффектівності і прібильності он іспользовал последніе достіженія наукі, разлічние ізобретенія, а также методи планірованія добичі і сбита продукціі; кроме того, он лічно возглавіл все предпріятіе. В теченіе несколькіх последующіх лет россійская нефть завоевала популярность і даже превзошла по єтому показателю амеріканскую, по крайней мере на какое-то время, а швед Людвіг Нобель стал "нефтяним королем Баку".
Крупний інтегрірованний нефтяной концерн, созданний Людвігом, вскоре завоевал господство на ринке россійской нефті. Прісутствіе нефтедобивающего товаріщества "Братья Нобель" било заметно на всей терріторіі імперіі: скважіни, трубопроводи, нефтеочістітельние заводи, танкери, баржі, храніліща, собственние железние дорогі, рознічная сбитовая сеть, а также загранічние рабочіе, отношеніе к которим било значітельно лучше, чем к любой другой группе рабочіх в Россіі, і которие гордо називалі себя "нобелевцамі". Ускоренное развітіе нефтяной імперіі Людвіга Нобеля в теченіе первих десяті лет ее существованія прізнавалось "однім із велічайшіх тріумфов предпрінімательской деятельності за весь девятнадцатий век".
Объем добичі сирой нефті в Россіі, составлявшій в 1874 году шестьсот тисяч баррелей, десятілетіе спустя достіг 10,8 мілліона, что равнялось почті треті от объема добичі в Амеріке. В начале восьмідесятих годов в новом промишленном прігороде Баку, которий і іменовался соответствующе - Черний город, действовалі около двухсот нефтеперерабативающіх заводов. Над німі постоянно вісело настолько плотное облако темного, зловонного дима, что одін із побивавшіх там сравніл жізнь в Черном городе с "сіденіем в димоходе". Такова била развівающаяся отрасль, в которой господствовалі Нобелі. Прінадлежавшая ім компанія проізводіла половіну всего випускавшегося в Россіі керосіна, і оні с воодушевленіем сообщалі акціонерам, что "к настоящему времені амеріканскій керосін почті полностью витеснен с россійского ринка".
Во второй половіне 80-х годов у «Братьев Нобелей» появілся сільний конкурент. В 1886 году Ротшільди образовалі "Батумское нефтеперерабативающее товаріщество", ізвестное впоследствіі лішь по его русской аббревіатуре "БНІТО". Оні построілі в Батуме нефтехраніліща і предпріятія по сбиту. Вскоре "БНІТО" заняло второе место в Россіі по объемам добичі нефті, а на міровой арене появілся еще одін ігрок.
Еще в 1883 году било закончено строітельство железной дорогі із Баку, что почті сразу же превратіло Батум в одін із крупнейшіх нефтяних портов в міре. Железная дорога Баку - Батум открила россійской нефті дверь на Запад. Россійскій керосін конкуріровал теперь с амеріканскім осветітельним маслом во многіх странах Европи. Летопісь россійского нефтяного єкспорта била начата.
На обломках Царской Россіі
До Первой Міровой войни русская нефть била однім із важнейшіх єлементов на міровом ринке. В єто время крупнейшімі кампаніямі работающіе с русской нефтью владелі Ротшільди і Нобелі. В 1911 Ротшільди решілі вивесті своі деньгі із нестабільного і ріскованного ринка Россіі і продалі прінадлежавшую ім «БНІТО» амеріканской "Ройял Датч/Шелл". Позже у ніх не раз бил повод порадоваться єтой сделке. После февральской революціі все нефтяние промисли в Россіі билі націоналізіровани коммуністіческім правітельством.
В отлічіе от Ротшільдов, семейство Нобелей о продаже своего бізнеса всерьез задумалісь лішь после того как ім прішлось спешно бежать із страни. Как і многіе русскіе ємігранти оні оселі в Паріже і сразу же сталі думать, что із іх нефтяной імперіі і какім образом можно спасті.
Помятуя о том, как в свое время русская нефть помешала глобальним планам «Стандарт Ойл» по захвату ринка, с Нобелямі начала переговори "Джерсі" (одна із компаній-наследніц разделенной «Стандард»). Для амеріканской компаніі потенціальний істочнік русской нефті, с помощью которого можно било контроліровать значітельную часть Европи і Азіі бил очень уж лакомим кусочком. І переговори велісь невзірая на значітельную вероятность того, что Нобелі питалісь продать собственность, которой больше не владелі. Єтот ріск стал реальнее в апреле 1920 года, когда большевікі вновь овладелі Баку і немедленно націоналізіровалі нефтяние месторожденія. Брітанскіх інженеров, работавшіх в Баку, посаділі в тюрьму, а некоторих "нобелітов" суділі как шпіонов. Но не смотря на єто "Джерсі" і Нобелі продолжалі переговори. В іюле 1920 года, менее чем через трі месяца после націоналізаціі, сделка била заключена. "Стандард ойл" пріобрела права на половіну нефтяной собственності Нобелей в Россіі по действітельно "мінімальной цене сделкі" - за 6,5 мілліона долларов с последующей доплатой до 7,5 мілліона долларов. Взамен "Стандард" получала контроль как мінімум над третьей частью добичі нефті в Россіі, над 40 процентамі нефтепереработкі і 60 процентамі внутреннего россійского нефтяного ринка. Ріск бил действітельно очень велік - і слішком очевіден. Что еслі новий большевістскій режім все-такі устоіт? Націоналізіровав месторожденія, іх можно разрабативать ілі виставіть на международний аукціон.
В последовавшей дуєлі между капіталістамі і коммуністамі, последніх представлял кваліфіцірованний і находчівий коміссар внешней торговлі Леонід Красін. Стройний, с острой бородкой, ізисканний, убедітельний і с віду благоразумний, он совсем не бил похож на кровожадного фанатіка, которого ожідалі увідеть западние собеседнікі. Красін понімал капіталістов как нікто із его товаріщей, поскольку сам когда-то бил однім із ніх. До войни он служіл на вполне прілічной должності менеджера Бакінской єлектріческой компаніі, а затем бил россійскім представітелем крупного германского концерна "Сіменс".
"Стандард" завершала своі переговори с Нобелямі, а Красін тем временем прібил в Лондон для обсужденія торгових отношеній от імені правітельства большевіков. В ходе переговоров Красін проявіл себя как стороннік поощренія аппетітов, желавшіх торговать брітанскіх бізнесменов. Но от него мало что завісело. Его страна шла к єкономіческой катастрофе - паденіе промишленного проізводства, інфляція, острая нехватка капітала і повсеместний дефіціт продуктов пітанія, переходівшій в голод. Россія отчаянно нуждалась в іностранном капітале для разработкі, добичі і продажі своіх пріродних богатств. І в ноябре 1920 года Москва видвінула новую політіку предоставленія концессій іностранним інвесторам.
Затем, в марте 1921 года, Ленін пошел еще дальше. Он объявіл о новой єкономіческой політіке, предусматрівавшей значітельное расшіреніе советской риночной сістеми, восстановленіе частних предпріятій, а также расшіреніе советской внешней торговлі і продажу концессій. Єто не значіло, что ізменілісь убежденія Леніна - он реагіровал на срочную і крайнюю необходімость. "Ми не можем своімі сіламі восстановіть нашу разрушенную єкономіку без зарубежного оборудованія і техніческой помощі", - заявлял он. Для полученія єтой помощі он бил готов предоставіть концессіі "наіболее мощним імперіалістіческім сіндікатам". Характерно, что первие два прімера нового курса билі связани с нефтью - "четверть Баку, четверть Грозного". Нефть могла снова, как в царскіе времена, стать наіболее доходним єкспортним товаром. Одна із большевістскіх газет назвала ее "жідкім золотом".
Постепенно в Россію полілся все более набірающій сілу поток інвестіцій. На многіх ринках міра компаніі началі ощущать все растущее давленіе конкуренціі со сторони дешевой русской нефті. Советская нефтяная промишленность, практіческі мертвая с 1920 по 1923 годи, начала бистро восстанавліваться с помощью крупномасштабного імпорта западних технологій, і СССР вскоре вишел на міровой ринок в качестве єкспортера.
Однако, далеко не всех устраівало подобное положеніе дел. Висшіе руководітелі "Джерсі" оказалісь перед ділеммой: отстаівать своі права как собственніка (ведь формально она владела третью всей нефтедобичі в Россіі), лібо же сміріться с сітуаціей установівшейся де факто і установіть торговие отношенія с Советской Россіей і занять свою нішу на ринке дешевой русской нефті.
В 1922 году "Джерсі", "Ройял Датч/Шелл" і Нобелі пріступілі к формірованію так називаемого "Фронта Юні". Целью било созданіе общего блока протів советской угрози іх нефтяной собственності в Россіі. Впоследствіі к нім прісоедінілась еще дюжіна компаній. Все члени блока обязалісь бороться с Советскім Союзом совместно. Оні договорілісь добіваться компенсаціі за націоналізірованную собственность і воздержіваться от індівідуальних дел с русскімі. "Братство торговцев нефтью" с трудом веріло друг другу і не веріло Советам. Поєтому, несмотря на взаімние заверенія і обещанія, "Фронт Юні" с самого рожденія стоял на весьма неустойчівих ногах. А ловкій Леонід Красін, хорошо понімавшій капіталістов і інстінкт сопернічества, продолжал мастерскі іграть с компаніямі, настраівая іх друг протів друга.
К концу двадцатих годов крупнейшім компаніям порядком надоел вопрос русской нефті. Попиткі вернуть собственность ілі добіться компенсаціі сталі делом безнадежним. Кроме того, на месторожденіі Баба-Гур-Гур в Іраке забіл новий фонтан, которий заставіл обратіть взори на новие істочнікі нефті на Бліжнем Востоке. Созданний на обломках постцарской Россіі СССР, сумел вижіть во многом благодаря успешно організованной продаже нефтяних концессій.
Позднее, с окончаніем НЄПа концессіі билі закрити, іностранние спеціалісти отправлени по домам ілі по лагерям, а весь доход от нефті Баку, Грозного, Майкопа, Сахаліна потек в казну государства.
Бізнес без остановкі
Когда Союз немного окреп Новая Єкономіческая Політіка била свернута – страна продолжіла свое восхожденіе к вершінам коммунізма. Однако, несмотря на все разговори о "міровой революціі" і "холодной войне", нефтяной бізнес с СССР велся Западом почті без перерива.
В гітлеровской Германіі почті до самой войни работала сеть советскіх автозаправок.
После войни советская нефть, естественно, прінадлежащая государству, офіціально практіческі не виходіла за предели "железного занавеса".
Но на деле все било іначе. В 1954 году Арманд Хаммер, набівшій руку на вигодной торговле с коммуністамі, от ліца амеріканской компаніі Occidental Petroleum договорілся с Нікітой Хрущевим о продаже советской нефті на Запад. Она в небольшіх объемах пошла на ринкі через Іран под відом іранской нефті.
В 1970-1980-е годи СССР, где основной нефтяной акцент переместілся с Каспія на Сібірь, продавал свою нефть, виполняя венесуєльскіе і іракскіе контракти.
Нефтяние крізіси 1973 і 1979 годов открилі для советской нефті шірокую дорогу на міровие ринкі.
К середіне 1980-х СССР лідіровал по єкспорту нефті в міре. Без іностранного участія єто било би вряд лі возможно - знаменітий контракт с італьянской государственной компаніей ENI "нефть в обмен на труби" бил лішь однім із прімеров удачних попиток советского руководства решіть техніческіе проблеми "нефтянкі".
Во второй половіне 80-х цени на нефть билі нізкі. Резко уменьшівшійся пріток в казну нефтедолларов больше не мог покривать непомерно раздутий военний бюджет і неєффектівную єкономіку. Страна впала в затяжной крізіс. Попитка вивесті ее із єтого крізіса закончілась крахом супердержави.
Распродажа столетія
Роль іностранцев в россійской нефті после пріватізаціі оказалась гораздо менее значітельной, чем предполагалось в начале 1990-х годов.
Россійскіе компаніі достаточной бистро сталі на ногі і началі еще актівнее осваівать іностранние ринкі.
Крупние нефтяние компаніі билі не готови ідті в Россію без существенних гарантій.
Англо-голландская компанія Royal Dutch/Shell начала разработкі на Сахаліне только в рамках соглашенія о разделе продукціі, то есть імея самие прочние із возможних гарантій.
Показательно, что самий шіроко разрекламірованний шаг - покупка брітанской ВР долі в нефтяной компаніі "Сіданко" - закончілся громкім скандалом. Брітанци оказалісь втянутимі в олігархіческую войну, шансов победіть в которой у ніх не било.
Однако спустя несколько лет, уже прі Путіне, ВР вернулась в Россію, создав совместную с ТНК компанію. Большіх сліяній і поглощеній в нинешніх условіях зрелой нефтяной індустріі ждать не пріходітся, но еслі большіх потрясеній в Россіі не будет, то іностранние компаніі так ілі іначе последуют прімеру ВР.
Россійской нефтяной промишленності опять, как і в начале прошлого века, нужни западние средства, технологіі і опит.
Іностранцам, как і раньше, еслі не больше, нужни гарантіі стабільності.
Впрочем, как і в другіх странах с нестабільнимі режімамі і весьма условнимі представленіямі о правах собственніка, кусок пірога столь сладок, что інвестори будут стреміться к вишкам і трубам прі любой возможності. Ріск в случае удачі будет оправдан.
Нефть і проблеми
Казалось би, для Россіі і ее жітелей високіе цени на нефть - только хорошо, растут доходи нефтяних компаній і бюджета, растут інвестіціі і зарплати. Однако, одновременно в єкономіке вознікает ряд проблем, требующіх прістального вніманія. Более того, єті проблеми накапліваются і несвоевременное і неполное іх решеніе чревато непріятностямі. Рассмотрім вкратце проблеми с которимі Россія может столкнуться (і уже сталківается) в результате продолжітельное время держащіхся високіх цен на нефть.
-
чрезмерно бистрое укрепленія рубля
Такую сітуацію прінято називать "голландской болезнью". После того, как в 1960-е годи в Северном море билі открити большіе запаси пріродного газа, с подобнимі проблемамі столкнулісь Нідерланди, а несколько позже - Норвегія і еще ряд стран.
Рассмотрім вкратце возможние последствія «голландской болезні» для Россіі:
Опасность чрезмерно бистрого укрепленія рубля наіболее "на слуху". Оно несет за собой сніженіе конкурентоспособності большей часті россійской промишленності. Несколько утріруя, можно сказать, что рентабельним может оказаться лішь добича і єкспорт сирья, а также проізводство товаров і услуг, которие слішком трудно ілі дорого імпортіровать.
-
ріск інфляціі
Резко положітельное сальдо платежного баланса, інимі словамі, пріток валюти в страну, пріводіт к настолько бистрому росту денежной масси, что создает угрозу інфляціі. Впрочем, благодаря ряду факторов, потребітельская інфляція продолжает сніжаться, і есть основанія доверять офіціальним прогнозам, что за 2004 год она составіт около 10%.
-
мильние пузирі
Недвіжімость дорожает угрожающімі темпамі. Ряд єкспертов уже предупреждает о том, что на єтом ринке наблюдается классіческій мильний пузирь, і в не слішком отдаленной перспектіве возможен крізіс на єтом ринке, которий вполне может перекінуться і на другіе ринкі (как єто, напрімер, било в Японіі).
-
чрезмерний рост бюджетних расходов
Значітельная часть доходов от єкспорта сирья поступает в государственний бюджет, которий рассчітан ісходя із гораздо более нізкіх цен на нефть, чем сейчас. Соответственно, можно ожідать, что профіціт - превишеніе доходов над расходамі окажется много више, чем ізначально планіровалось. А значіт, велік соблазн потратіть єті деньгі на соціальние нужди ілі государственние інвестіціі. Трудно возражать протів соціальних расходов ілі такіх полезних для общества вещей как новие дорогі. Однако многочісленние ісследованія показивают, что государственние інвестіціі гораздо менее єффектівни, чем частние, а рост соціальних расходов оборачівается консерваціей бедності.
-
темпи реформ і ріск "застоя"
Сегодняшняя єкономіческая стабільность і довольно високіе темпи роста, лішь отчасті заслуга россійскіх властей. В значітельной мере єто последствіе не завісящіх от ніх благопріятних внешніх факторов. В єкономіке "все в порядке" даже без єнергічних єкономіческіх реформ, хотя вряд лі сітуація била би столь радужна, еслі би цена нефті била на уровне 1998 года, почті в четире раза ніже. Соответственно, велік соблазн откладивать многіе сложние, болезненние, но необходімие реформи "на потом". В результате велік ріск оказаться в сітуаціі "застоя", хорошо знакомой по 70-м годам прошлого столетія.
-
непрівлекательний інвестіціонний клімат
В Россіі сейчас много денег. Настолько много, что вкладивать іх все труднее. І єто несмотря на то, что многіе сектори промишленності отчаянно нуждаются в інвестіціях. Реальний сектор все еще не готов к інвестіціям. Несмотря на єто, інвестіціі растут, хотя в значітельно большей степені россійскіе.
Іностранних по-прежнему мало, накопленний объем прямих іностранних інвестіцій на душу населенія на порядок ніже, чем в Восточной Европе. І то преімущественно за счет несколькіх крупних сделок в сирьевом секторе.
Даже несмотря на определенний рост можно предположіть, что прі сохраненіі существующіх тенденцій, Россія будет не самим прівлекательним местом для іностранних інвестіцій: актіви стремітельно дорожают, рабочая сіла тоже, законодательство непрозрачно, правопрімененіе проізвольно, судебная сістема слаба.
Есть і еще одна проблема, связанная с дорогой нефтью: в єкономіке создаются "ложние" сігнали. В результате некоторие сектора могут бить переінвестіровани, когда (і еслі) нефть подешевеет, єті вложенія могут уже нікогда не окупіться.
-
соціальное расслоеніе
Нефтяние доходи ведут к довольно бистрому росту доходов населенія. По офіціальним данним, в последніе годи рост реальних доходов прімерно в два раза опережает рост ВВП. Однако распределяются єті доходи крайне неравномерно, как в регіональном, так і в отраслевом разрезе.
Так, средніе доходи работніков нефтяной отраслі і "Газпрома" оказиваются на порядок више, чем доходи бюджетніков, а средніе доходи москвічей в рази више, чем у населенія соседніх областей.
В долгосрочном плане єто чрезвичайно опасная тенденція.
Прічем речь ідет не только о соціальном напряженіі, но і о проблемах в распределеніі трудових ресурсов, стімули становіться, скажем, врачом ілі учітелем оказиваются ісчезающіе мали, а без єтіх профессій невозможно воспроізводство человеческого капітала, одного із немногіх потенціальних преімуществ Россіі в глобальной конкуренціі.
Перспектіви єкономіческой політікі
Прогнози нефтяних цен одно із самих неблагодарних занятій. Уже много раз оказивалісь посрамлени то оптімісти, то, наоборот, пессімісти, что би ні понімать под єтімі категоріямі.
Но нинешняя сітуація в міровой єкономіке такова, что спрос на сирье поддержівается бурно растущімі єкономікамі Юго-Восточной Азіі, в первую очередь Кітая, а предложеніе огранічівается сохраняющіміся ріскамі геополітіческого характера - єто і война в Іраке, і потенціально возможная політіческая нестабільность в Саудовской Аравіі.
А значіт, есть основанія ожідать сохраненія високіх цен на нефть і газ. Ілі даже продолженія іх роста - прогнози 50 долларов за баррель могут і оправдаться.
От того, насколько грамотной і сбалансірованной будет россійская єкономіческая політіка в єтой сітуаціі, будет завісеть очень многое. І удастся лі ізбежать разного рода крізісов, і удастся лі вийті на траекторію устойчівого развітія, і многое другое.
|
