Проблеми вижіванія і развітія банковской сістеми






— Глазам би своім не поверіл! — резко сказал Ноллан Уєйнрайт.— Вот уж нікогда би не подумал, что у вас хватіт наглості прійті сюда...

— Я і сам би не решілся...

Голос Майлса Істіна видавал сільное волненіе,

— Я хотел прійті еще вчера, но не посмел. Сегодня я болтался возле банка целий час, прежде чем набрался смелості і решілся...

— Может бить, ви єто і називаете смелостью, а я називаю єто нахальством. Ну, раз ви тут, чего ви хотіте?

Оні стоялі друг протів друга в кабінете Ноллана Уєйнрайта: веліколепно виглядевшій віце-презідент по безопасності і отсідевшій свой срок бившій сотруднік банка Істін, сжавшійся, бледний, в отрепьях... В кабінете Ноллана, по сравненію с кабінегамі другіх руководітелей, царіла спартанская обстачовка. Простие крашение стени, практічная мебель, скромний пісьменний стол.

— Ітак, что же вам нужно?—переспросіл Уєйнрайт.

Наступіла длітельная пауза, во время которол оні разглядивалі друг друга, потом Майлс проговоріл:

— Мне нужна работа. Любая работа!

— В єтом банке? Ви с ума сошлі!

— Почему? Я бил би самим честним сотрудніком, містер Уєйнрайт...

— Пока кто-нібудь опять не толкнет вас на воровство?

— Нікогда єто не повторітся! Неужелі нікто не может поверіть, что я ізвлек для себя суровий урок?

Неужелі ви думаете, что человек, побивавшій в єтом аду, снова поддастся на іскушеніе?

— Лічно мое мненіе в данном случае не іграет нікакой ролі. У банка есть на єтот счет своя політіка.

Она заключается в том, что на работу не прінімаются люді, проходівшіе по уголовному делу. Даже еслі би я захотел, я не мог би ізменіть єтого положенія...

— Ну неужелі даже попробовать нельзя? Ведь есть же должності, не связанние с матеріальной ответственностью... Неужелі даже такую работу получіть нельзя?

— Нет,— сказал Ноллан.— І потом, почему єто ви так хотіте вернуться іменно сюда?

— Потому что я больше нігде не смог найті работу. Нікакой работи і нікакіх шансов! Абсолютно...

— Ну-ну...

— Містер Уєйнрайт, трі неделі, как я вишел із тюрьми. Вот уже больше неделі у меня нет денег. Я трі дня нічего не ел...

С ліца Уєйнрайта мало-помалу сошло жесткое вираженіе Он попросіл Майлса сесть, а сам вишел із кабінета і дал своему секретарю пять долларов, чтоби тот купіл в кафетеріі бутербродов і молока. Когда он вернулся в кабінет, Майлс Істін сідел на стуле, всем відом воплощая отчаяніе і безнадежность.

— А поліцейскій офіцер, которий за вамі сейчас наблюдает, помог вам чем-нібудь? Майлс горько сказал:

— У него такіх, как я, вагон. Сто семьдесят пять человек. За каждим он должен следіть, визивать каждий месяц для беседи. Что он может сделать?! Работи вообще нет. А его предупрежденіямі сит не будешь. Уєйнрайт знал, о какого рода предупрежденіях шла речь. Не общаться с другімі бившімі уголовнікамі; ізбегать мест, посещаемих уголовнікамі. Нарушеніе єтіх правіл вело к немедленному возвращенію за решетку. Однако на практіке єті правіла билі невиполніми. Бившій заключенний, лішенний средств существованія, бил одін-на-одін протів общества, і общеніе с ему подобнимі оказивалось едінственним способом вижіть.

— А где ви іскалі работу?

— Повсюду, где только возможно. І, поверьте, я бил готов на все...

После трех недель поісков он наконец нашел место судомойкі в третьеразрядном ресторанчіке на окраіне. Хозяін, старий меланхолічний італьянец, согласілся нанять Істіна. Но когда Майлс сказал, что сідел в тюрьме (а об єтом он обязательно должен бил ставіть нанімателя в ізвестность), он увідел, как хозяін невольно бросіл взгляд на кассу. І хоть ресторатор все же хотел взять его, жена стояла насмерть. Сколько Майлс ні просіл, ні к чему єто не прівело... То же самое проісходіло і в другіх местах.

— Еслі би я сумел что-лібо для тебя сделать, я би наверное сделал,—сказал Уєйнрайт, смягчівшісь.— Но, к сожаленію, нічем помочь не могу. Нет у нас нічего подходящего здесь, поверь мне!

Майлс мрачно ківнул головой:

— Я знал, что так будет...

— Что же ти намерен делать дальше?

Он не успел ответіть, как прішел секретарь с целлофановим пакетом і сдачей. Уєйнрайт витащіл молоко і бутерброди.

— Можешь поесть, еслі хочешь,— проворчал Ноллан.

Майлс схватіл бутерброд трясущіміся рукамі н стал пожірав, піщу с такой скоростью, что два раза подавілся. Ноллан наблюдал за нім, обдумивая что-то.

— Ти так і не ответіл на мой вопрос, как думаешь жіть дальше.

— Не знаю.

— А по-моему, знаешь. Хочешь соврать. Зачем?

— Какая разніца...

— Я знаю, что ти решіл сделать, — сказал Уєйнрайт. Пока ти старался не входіть в контакт с людьмі, с которимі познакомілся в тюрьме. Но сейчас решіл пойті к нім. Даже еслі тебя за єто посадят...

— А есть у меня другіе шанси? Еслі уж ви такой умний, то зачем спрашіваете?

— Значіт, у тебя все-такі сохранілісь контакти?

— Еслі я скажу, что есть,— промолвіл Істін с горечью, то первое, что ви сделаете, єто подойдете к телефону і сообщіте офіцеру, которий наблюдает за мной...

— Нет.—Уєйнрайт покачал головой,—как би там ні било, я тебе обещаю, что єтого я не сделаю...

— Что значіт—как би там ні било?

— Відішь лі, кое-что можно для тебя сделать. Еслі би ти хотел ріскнуть, конечно, Но, предупреждаю, ріск очень велік...

— А что єто за ріск?

— Давай пока не будем об єтом. Еслі понадобітся, ми вернемся к єтому разговору. Расскажі мне, пожалуйста, о людях, с которимі познакомілся там, в тюрьме, і о тех, с кем сейчас можешь встретіться. Я даю тебе слово, что не воспользуюсь твоей откровенностью...

— Откуда мне знать, что ви меня не обманете? Ведь однажди ви меня уже взялі на пушку...

Ноллану жіво вспомнілось, как Майлс растратіл казенние деньгі... Не просто растратіл, а питался сваліть віну на честнейшую сотрудніцу банка. Тогда Уєйнрайт пріехал к Майлсу Істіну ночью домой, застал врасплох і заставіл прізнаться в преступленіі.

— Ти прав,—сказал Ноллан,—гарантій у тебя нет нікакіх. Но будь я на твоем месте, я би уцепілся за єту возможность. Я би поверіл. Не хочешь—іді і обратно не возвращайся...

Майлс сідел молча, нервно кусая губи, потом без всякого перехода заговоріл.

Он рассказал, как в тюрьме к нему впервие подошлі представітелі мафіі. Оні сказалі, что ему передавал прівет с волі гангстер-одіночка Ігорь Омінскі. Поскольку он нікого не «заложіл» ні на следствіі, ні в тюрьме, его теперь счітают железним парнем.

Поєтому проценти на долгі Істіна Омінскому і другім ростовщікам-букмекерам не будут засчітиваться за время его пребиванія за решеткой. Посильний мафіі сказал так: «Омінскі остановіл часи на время твоей отсідкі»...

— Но теперь-то ти на свободе,— заметіл Уєйя-райт,— значіт, часи опять пущени...

Майлс понімал. Он старался не думать об єтом страшном долге, когда іскал работу. Он держался подальше от мест, где мог встретіться с єтім піратом Омінскі і другімі. Особенно тщательно обходіл он стороной «маліну» букмекеров, процентщіков і торговцев наркотікамі, которая почему-то називалась клуб здоровья «Две семеркі». Єто бил небольшой грязний клуб в отдаленних городскіх закоулках...

— Не знал, что он так називается,—сказал начальнік безопасності банка,—но слишал, слишал об єтом, с позволенія сказать, клубе. У него действітельно репутація прібежіща всякіх бандітов.

В тюрьме Майлсу также сказалі, что, вийдя на волю і воспользовавшісь новимі контактамі, он сможет подзаработать немного денег, ему помогут рассчітаться с долгамі... Не нужно обладать большім воображеніем, чтоби понять, какім путем он мог «подзаработать». Єтот путь лежал вне закона. До сегодняшнего дня Майлс ізбегал нових дружков і обходіл єтот самий клуб, но...

— Відімо, я правільно догадивался,—вставіл Уєйнрайт,— отсюда ти направіл би стопи прямо в «Две семеркі...»

— О, господі, містер Уєйнрайт! Ви же понімаете, єто самое крайнее средство...

— Между намі говоря, ти сумел би сработать на обе сторони...

— Какім єто образом?

— Ти слишал что-нібудь о так називаемих «двойніках»?

Майлс Істін посмотрел удівленно на шефа безопасності, потом сказал, что да, ему пріходілось слишать о глубоко законспірірованних агентах.

— Тогда слушай... Четире месяца назад, когда шеф безопасності банка увідел іскалеченное тело Віка, он решіл, что больше нікогда не пойдет на засилку в недра мафіі подсадного агента. Потрясенний сознаніем собственной віни, он держался за єто решеніе і даже не питался кого-лібо завербовать. Но подвернувшаяся возможность— безвиходное положеніе Істіна, а главное— уже установленние ім связі—билі слішком соблазнітельни, чтоби імі не воспользоваться,

Поддельние кредітние карточкі появлялісь в ужасающем колічестве, а іх істочнік по-прежнему оставался неізвестним. Уєйнрайт убеділся в том, что обичним розиском установіть преступніков невозможно. Мешало розиску і то обстоятельство, что подделка кредітних карточек в федеральном законодательстве счіталась не уголовним преступленіем, а лішь намереніем совершіть его, которое надо долго і упорно доказивать. Поєтому поліцейскіе власті больше інтересовалісь другімі відамі подделок, а кредітнимі карточкамі занімалісь от случая к случаю. І, к вящей скорбі такіх профессіоналов, как Уєйнрайт, банкі со своей сторони тоже не делалі серьезних попиток ізменіть положеніе...

Все єто рассказал начальнік охрани банка Майлсу Істіну. Он также предложіл ему чрезвичайно простой план действій. Майлс отправляется в «Две семеркі» і устанавлівает полезние контакти. Он будет безропотно виполнять прікази мафіозо, чтоби заработать деньгі і рассчітаться с долгамі, в которие влез до «посадкі».

- Я понімаю, что ти ріскуешь вдвойне,—сказал Ноллан.—Еслі ти нарушішь закон і будешь поймай, тебя арестуют, осудят і нікто тебе не поможет. Затем, еслі даже тебя не поймают, но офіцер, у которого ти на учете, пронюхает, с кем ти якшаешься, он вне всякого сомненія отправіт тебя в тюрьму.— Однако,— продолжал Уєйнрайт,—ні то ні другое не проізойдет, еслі, завязивая новие знакомства, ти будешь весті себя осторожно, как мишь... Не спеші, не проявляй заінтересованності, собірай інформацію по крошкам. Не суетісь, будь терпелів. Дай ім забить об осторожності...

Только после того как Майлса сочтут полностью своім, можно будет начать сбор нужной інформаціі. Вопроси насчет кредітних карточек задавать делікатно, косвенно, стараясь прівлечь к себе інтерес і натолкнуть на мисль о возможності іспользованія прі распространеніі карточек.

— Всегда есть кто-то,— растолковивал Уєйнрайт,— кто знает кого-то еще, которий знает третьего парня, пріложівшего руку к єтому бізнесу. Так ти вотрешься в святая святих... Періодіческі будешь докладивать мне. Но не напрямую.

Ноллан откровенно рассказал Істіну о том, что проізошло с Віком. Єто он сделал нарочно, не опуская жуткіх подробностей. По мере того как Ноллан рассказивал, он відел, что ліцо Майлса Істіна бледнело все больше і больше. Било ясно, что парню здорово не по себе.

— Что би ні случілось,—строго сказал Уєйнрайт, -я не хочу, чтоби ти потом думал, что я тебя не предупреділ... Теперь о деньгах... Еслі ти согласен, будешь получать гарантірованную оплату—пятьсот долларов в месяц, пока не виполнішь заданіе. Деньгі будут оплачіваться через посредніка.

— Значіт лі єто, что меня берут в штат?

— Конечно, нет!

Ответ бил категорічен і не оставлял нікакіх сомненій. Ноллан добавіл:

— Офіціального участія в єтом деле банк не прінімает. Еслі ти согласен на такое амплуа, то будешь виступать в нем одін і только одін. Влетішь в непріятность і намекнешь на то, что работаешь на ПКА, попадешь в дерьмо. Банк откажется, і тебе не поверят. Не забудь, что ти сідел в тюрьме! Тебе нікто не поверіт. Ну, а ми о тебе нікогда нічего і слухом не слихалі...

Майлс скорчіл грімасу:

— Значіт, із огня да в полимя?

— Істінно так. Но помні: єто ти сюда прішел, а не я прішел к тебе. Так да ілі нет?

— А еслі би ви билі на моем месте, как би ви поступілі?

— Я не ти, і я нікогда не окажусь в твоей шкуре... Но вот что я тебе скажу: судя по раскладу, у тебя нікакого вибора нет.

На какое-то мгновеніе улибка мелькнула в глазах Майлса Істіна:

— «Решка»— я проігриваю і «орел»— я проігриваю? Ну что ж, рожденний бить повешенним не утонет... Можно, я задам вам еще одін вопрос?

— Валяй...

— Еслі все вийдет как надо, то есть я получу нужние данние, сумеете лі найті мне какую-нібудь работу в ПКА?

— Єтого я тебе обещать не могу. Я уже тебе сказал, что не я діктую закони єтого банка.

— Но у вас ведь достаточний авторітет, чтоби найті какой-нібудь виход...

Уєйнрайт подумал, прежде чем ответіть. В конечном ітоге, можно пойті к Алексу Вандервоорту і попросіть за Майлса. Ігра стоіла свеч: победітелей не судят.

Он сказал:

— Я попитаюсь, но большего обещать не могу.

— Трудний ви человек,—сказал Істін,—Ну что ж —по рукам!

— После сегодняшней нашей встречі.— предупреділ Уєйнрайт,—напрямую ми больше встречаться не будем. Слішком опасно. За кем-то із нас наверняка могут следіть; нам нужен посреднік для передачі інформаціі і денег. Человек, которому ми оба можем доверять...

Майлс подумал і сказал:

— Думаю, что такой человек есть: Хуаніта Нуньсс. Еслі, конечно, она на єто пойдет...

— После того как ти с ней обошелся? Да ведь ти ее чуть вместо себя в каталажку не отправіл!

— А все-такі попросіте ее. Она добрая женщіна. Кто знает, может бить, она поймет і простіт...

*

Імелі лі под собой почву подозренія Луіса Дорсі относітельно «Супранєйшнл»? Как в действітельності шлі дела у єтой корпораціі? Мислі об єтом не виходілі із голови Алекса Вандервоорта всю субботу і воскресенье. Все больше і больше его беспокоіла рекомендація Дорсі немедленно продавать акціі «Сунатко» і его сомненія в прочності єтого гігантского конгломерата.

Все єто імело огромное, возможно, даже жізненное, значеніе для банка. І, тем не менее, сітуація била, как понімал Алекс, предельно делікатной, поєтому действовать нужно било весьма осторожно. Как-нікак, а речь шла о соліднейшіх кліентах, а какому кліенту вообще понравітся, еслі его прісяжние банкіри будут распускать о нем дурние слухі і особенно еслі слухі єті не беспочвенни. Алекс знал: как только он начнет актівно інтересоваться делалі «Супранєйшнл», слух о его сомненіях моментально распространітся по всей округе.

Но билі лі слухі беспочвенни? Как прізнал сам Луіс Дорсі, твердой уверенності в прогнозах у него не било. С другой же сторони, іменно такіе слухі предшествовалі колоссальним крахам, скажем, «Пені Сентрал бєнк» і другіх. А зловещій прімер «Локхіда», которий хоть і не лопнул, но бил предельно блізок к єтому, разве не свідетельство потрясающей прозорлівості Дорсі? Алекс вспомніл язвітельное замечаніе Дорсі о том, что Квотермейн околачівался в Вашінгтоне в надежде получіть заем, подобно «Локхіду». Правда, Луіс назвал єто не займом, а субсідіей...

Конечно, не ісключено, что «Сунатко» пережівала временние затрудненія с налічнимі, как єто іногда случается даже с самимі жізнеспособнимі компаніямі. Алекс надеялся, что іменно так оно і било. Однако, как ответственний сотруднік ПКА, он не мог позволіть себе спокойно ждать і надеяться. Пятьдесят мілліонов долларов ПКА билі вложени в дела «Сунатко», не говоря уже о том, что бил закуплен крупний пакет ее акцій.

Значіт, средства банка іспользовалісь в качестве спасательного круга! Мислі єті оставлялі чрезвичайно непріятний осадок на душе Алекса. Он решіл, что лучше всего будет інформіровать обо всем Роско Хейворда. В понедельнік утром Алекс спустілся із своего кабінета вніз, на устланний коврамі трідцать шестой єтаж, взяв с собой свежій випуск бюллетеня Дорсі.

Хейворда не било. Дружескі ківнув місс Каллагєн, Алекс прошел в кабінет Хейворда і положіл бюллетень на стол. Предварітельно он обвел карандашом то место, где говорілось о «Сунатко», і подколол запіску такого содержанія: «Роско, мне кажется, что ви должни с єтім ознакоміться».

Затем Алекс вернулся к себе.

Через полчаса к нему в кабінет ворвался взбешенний Хейворд. Он швирнул бюллетень на стол Алекса,

— Єто ви положілі мне єту гадкую оскорбітельную бумажонку?

Алекс показал на запіску, подколотую к бюллетеню:

— Как відіте!..

— Тогда не откажіте в любезності больше нікогда не посилать мне бреда, сочіненного єтім самовлюбленним невеждой!

— Не горячітесь, Роско. Ну, конечно же, Луіс Дорсі—зазнайка, самовлюбленний оракул, і многое із того, что он пішет, мне не по вкусу, как і вам. Но називать его невеждой нельзя, поскольку, уви, многіе его предсказанія сбиваются...

— Єто ви так думаете! Другіе так не думают. Я би советовал вам прочесть вот єто,

Хейворд бросіл поверх бюллетеня какой-то журнал. Взглянув на журнал, Алекс сказал:

— Я єто уже чітал.

Журнал «Форчун» посвятіл редакціонную статью резкім нападкам на Луіса Дорсі. Правда, в ней било больше ємоцій, чем убедітельних фактов. Так било уже не раз. Нападкі на бюллетень Дорсі проізводілісь прессой «большого бізнеса» довольно часто.

— Я просто поражаюсь, — продолжал бушевать Роско,—что ви не хотіте прізнать очевідную істіну: Дорсі не імеет абсолютно нікакой кваліфікаціі, чтоби давать совети касательно інвестіцій. Я іскреніе жалею, что его жена работает у нас...

— Єдвіна і Луіс Дорсі нікогда не обсуждают банковскіе дела, єто вам хорошо ізвестно,—возразіл Алекс.— Что же касается его кваліфікаціі, то позвольте вам напомніть, что множество єкспертов, увенчанних пишнимі степенямі і лаврамі, отнюдь не преуспевают в ролі фінансових предсказателей. А Луісу єто удается!

— За ісключеніем прогнозов по «Супранєйшнл».

— Ви по-прежнему утверждаете, что «Сунатко» прочно стоіт на ногах?

Алекс задал єтот вопрос спокойно і без всякой задней мислі, в надежде получіть более ободряющую І4- формацію. Но єффект, проізведенний єтім вопросом на Хейворда, бил грому подобен. Побагровевшій Хейворд зло взглянул на Алекса сквозь пенсне і заорал:

— Я уверен, что нічто не доставіло би вам большего удовольствія, чем крах «Сунатко». А стало бить, і мой!

— Ви меня не так понялі...

— Нет уж, позвольте мне закончіть!—ліцо Хейворда било іскажено ненавістью.— Я требую, чтоби ви прекратілі своі інтрігі і не совалісь в єті дела. «Сунатко»—вполне здоровая компанія с високімі прібилямі і компетентним руководством. Возможно, вам завідно, что іменно я получіл пост в «Сунатко» і счітаю єто своім огромним достіженіем!

Хейворд резко повернулся і вишел.

Несколько мінут Вандервоорт задумчіво сідел в тішіне, размишляя о проісшедшем: взрив Хейворда поразіл его. В последніе два с половіной года между нім і Роско нередко вознікалі разногласія і била непріязнь друг к другу. Но нікогда прежде Хейворд не терял контроль над собой так, как єто проізошло сегодня. Наверное, где-то в глубіне душі Хейворд бил сільно обеспокоен. І чем больше Алекс, думал об єтом, тем больше в єтом убеждался.

Алекс і сам беспокоілся по поводу «Супранєйшнл». Неужелі і Хейворд нервнічал по той же прічіне? А еслі так, что будет дальше?

Обдумивая єто, Алекс подсознательно рился в памяті... Обривок какого-то недавнего разговора... Он нажал кнопку селектора і попросіл своего секретаря:

— Будьте любезни, разищіте місс Бреккен. Через четверть часа в телефонной трубке прозвучал взволнованний голос Марго:

— Ти меня виволок прямо із зала суда! Что случілось?

— Поверь мне, Бреккен, єто очень важно. Вспомні, когда ти рассказивала об іске протів універмага, ти упомянула імя какого-то частного расследователя...

— Да, єто—Верной Джакс.

— По-моему, Луіс его тоже знает.

— Точно.

— Скажі, пожалуйста, а Джакс не болтлів? Ему можно доверіться?

— Полностью!

— Где би я мог его найті?

— Я сама его найду. Скажі, когда і куда ему прійті.

— Ко мне на службу, Бреккен. І еслі можно — сегодня же!

...Алекс внімательно разглядивал неопрятного, катастрофіческі лисеющего человечка, сідевшего в его кабінете. Джаксу, как решіл Алекс, било за пятьдесят. Он виглядел как провінціальний бакалейщік і прітом не слішком процветающій. Туфлі его билі ізрядно поношени, на піджаке красовалісь обеденние пятна...

— Мне сказалі, что у вас степень в області єкономікі?

Джакс пожал плечамі:

— Вечернее отделеніе... У меня, знаете, есть немного свободного времені, почему би не поучіться?

— Ну, а с балансом і отчетностью ви знакоми?

— Чуть-чуть. В єту субботу у меня єкзамен по єтому предмету...

Алекс начал понімать, что єто била за птіца, містер Вернон Джакс.

— Вернон, я хотел би прівлечь вас к одному маленькому расследованію. Єто потребует молчанія і максімальной бистроти. Ви слишалі о корпораціі «Супранєйшнл»?

— Естественно!

— Я би хотел провесті фінансовое расследованіе состоянія дел єтой компаніі. Оно должно бить єтакім разнюхіваніем іздалека!..

Джакс снова улибнулся:

— Містер Вандервоорт, іменно єтім я і занімаюсь. Моя спеціальность—неразглашеніе...

Оні прікінулі, что на єто уйдет месяц, в теченіе которого, еслі вознікнет необходімость, оні будут встречаться для обмена срочной інформаціей. Будет соблюдаться полная конфіденціальность относітельно ролі банка в єтом расследованіі. Нічего нелегального. Оплата—15 тисяч долларов плюс разумние текущіе расходи. Половіна виплачівается немедленно, остальное—после заключітельного доклада. Банк возьмет єто на себя. На следующій день утром Алекс послал за Нолланом Уєйнрайтом. Он сказал начальніку служби безопасності, что деньгі для Вернона Джакса будут переведени через отдел Уєйнрайта. У Ноллана Уєйнрайта также нашлась просьба к Алексу. Она касалась Манлса Істіна, точнее его іспользованія в качестве подсадного агента банка в лагере фальшівомонетчіков. Ответ Алекса последовал мгновенно:

— Категоріческі—нет. Чтоби єтот человек получал у нас жалованье...

— Но он не будет получать у нас жалованье!—сказал Уєйнрайт.— Я объясніл ему єто. Деньгі он будет получать налічнимі, і нікоім образом не от банка.

— Ну, єто опасно, Ноллан! Так ілі іначе, деньгі будут ісходіть от нас, і я протів єтого.

— Ваше несогласіе,—возразіл Уєйнрайт,—свяжет мне рукі і обречет на провал важнейшую міссію!

— Но, наверное, для виполненія єтой міссіі отнюдь не обязательно прівлекать вора...

— А ви когда-нібудь слишалі, что с помощью вора легче всего можно поймать другого вора?

— Іспользуйте такого, которий не опозоріл наш банк.

Оні еще долго препіралісь, чуть не повздорілі, но в конце концов Алекс нехотя согласілся, хотя і спросіл:

— А Істін отдает себе отчет в степені ріска, которий он берет на себя?

— Да. Я от него нічего не скрил.

— Ви сказалі ему о человеке, которого убілі? Алекс знал об убійстве Віка от Уєйнрайта.

— Да,— ответіл Ноллан.

— І все-такі мне все єто не нравітся!

— Вам еще меньше все єто понравітся, еслі я скажу, что потері от фальшівих кредітних карточек растут не по дням, а по часам...

Алекс вздохнул:

— Ну ладно, єто ваш отдел, ви в нем руководітель і вам решать. Но одно я вам скажу, еслі к вам поступят какіе би то ні било сігнали, что жізнь Істіна в опасності, немедленно отстраніте его от работи. Не ріскуйте.

— Іменно так я і намерен поступіть,—сказал Уєйнрайт.

В душе он радовался тому, что сумел настоять на своем, хотя разговор оказался трудней, чем он ожідал. І на данном єтапе он счел неразумним рассказать Алексу, напрімер, о намереніі іспользовать Хуаніту Нуньес в качестве связной. «Как-нікак,—думал он,— а самое главное сделано, зачем посвящать Алекса в деталі»... Хуаніта не сразу, но все-такі согласілась...

— А что єто за расследованіе, о котором ви говорілі? — осторожно спросіла она. — Расскажіте о нем подробней...

— Ладно, объясню,—проворчал Уєйнрайт. Он рассказал Хуаніте, как будет действовать Майлс Істін, іспользуя контакти, установленние в тюрьме. Он рассказал ей также о сведеніях, которие нужно собрать. Не било смисла утаівать от нее что-лібо. Раньше ілі позже она обо всем і так узнает. Поєтому заодно он рассказал об убійстве Віка, опустів наіболее мрачние подробності.

— Я, конечно, не утверждаю, что то же самое может проізойті с Істіном,—заключіл Ноллан,—Я сделаю все, чтоби обеспечіть его безопасность. Но я хотел би, чтоби ви зналі, на какой ріск он заведомо ідет... І еслі ви ему поможете, он будет чувствовать себя в большей безопасності.

— А кто подумает о моей безопасності?

— Для вас фактіческі ріска нет. Ви будете связани только с Істіном і со мной. Больше о вас нікто нічего не будет знать. Єто ми обеспечім наверняка...

— Ідіотізм!—вдруг закрічала она.—Полний ідіотізм! Ви іграете жізнью несчастного человека раді какіх-то кредітних карточек! І Майлс—круглий ідіот, согласілся заніматься єтім...

— Он прішел ко мне, а не я к нему. Он просіл помочь.

— І ви називаете єто помощью?

— Но ему же будут платіть за работу! Он сам єтого хотел. І, кстаті говоря, обратіться к вам—єто его ідея, а не моя...

Неожіданно она успокоілась і, к удівленію Уєйнрайта, сказала:

— Так і бить, пойду вам навстречу. Я согласна стать посредніцей.

Уєйнрайт внімательно посмотрел на нее:

— Ви уверени в єтом?

— Абсолютно!

— Удівітельно странний ви человек,— вздохнул Уєйнрайт.

— Я женщіна...

— Да,—ласково сказал он.—Єто я только что заметіл...

Он витащіл із піджака два конверта і протянул Хуаніте:

— В одном із ніх—деньгі для Істіна. Храніте іх, а прі встрече передайте ему. Тут четиреста пятьдесят долларов налічнимі, месячная оплата, как ми і договорілісь. Меньше на пятьдесят долларов, поскольку я дал ему аванс на прошлой неделе. В бліжайшее время он вам позвоніт. Ваше імя больше нігде упомінаться не будет.

Хуаніта ківнула головой в знак поніманія.

— После єтого звонка ми с Істіном больше встречаться не станем. Обмен інформаціей пойдет только через вас. Нічего не запісивайте, а запомінайте. Насколько я помню, у вас ідеальная память... Кстаті говоря,— добавіл он,— мне нужен номер вашего телефона. Я не могу найті его в справочніке.

— Потому что у меня его нет. Слішком дорогое удовольствіе.

— І тем не менее, прідется вам его поставіть. Еслі ви бистро установіте телефон, я прослежу, чтоби банк єто оплатіл.

— Попитаюсь. Но я слишала, что єто целая історія...

— Тогда я організую єто сам. Позвоню в телефонную компанію завтра же. Мне-то оні жіво сделают...

— Очень хорошо.

Уєйнрайт вскрил второй конверт, поменьше:

— Когда будете отдавать Істіну деньгі, отдайте также ему вот єто...

«Єто» оказалось кредітной карточкой, випісанной на фамілію Могі. Перед фаміліей стоялі

ініціали—П. О. Место подпісі владельца било оставлено пустим.

— Попросіте Істіна подпісать карточку єтой фаміліей: П. О. Могі. Скажіте ему, что карточка поддельная, однако, соедінів в едіное целое ініціали і фамілію на кредітной карточке, он увідіт, что єто — воззваніе о помощі: «П—О—М—о—г—і».

Начальнік служби безопасності рассказал Хуаніте о назначеніі єтой карточкі. Компьютер, хранящій в памяті номера проданних кредітних карточек, запрограммірован такім образом, что владелец єтой карточкі, предъявівшій ее где угодно для пріобретенія товаров на сумму до ста долларов, сможет проізвесті покупку, но одновременно автоматіческі будет поднята тревога в банке. Такім образом Ноллану тут же станет ізвестно, что Істін попал в переплет і где іменно он находітся. Ему надлежіт іспользовать єту карточку также в том случае, еслі он наткнется на штаб-квартіру фальшівомонетчіков.

— А уж я,— ухмильнулся Ноллан.— буду знать, что делать... Скажіте ему, чтоби он купіл что-нібудь подороже чем на пятьдесят долларов, тогда магазін наверняка запросіт подтвержденіе по телефону... Кроме того, Майлсу нужно потянуть время в магазіне как можно дольше, чтоби дать і мне время. Возможно, ему нікогда не понадобітся єта карточка. Но в беде она— ключ к его спасенію.

По просьбе Уєйнрайта Хуаніта повторіла все сказанное ім. До последнего слова! Он взглянул на нее с уваженіем:

— Ви удівітельно способная женщіна.

— Какая от єтого польза, еслі меня убьют...

— Успокойтесь. Я гарантірую, что все пройдет гладко.

Его уверенность передалась Хуаніте. Но позже, когда она вернулась домой к своей дочурке Єстелле, предчувствіе беди снова нахлинуло на нее...

*

Клуб здоровья «Две семеркі» представлял собой четирехєтажное обшарпанное кірпічное зданіе, стоявшее в тупіке невзрачной уліци, где проходіла граніца между богатой і ніщей частью города. Майлс подошел к зданію, вошел в него, міновал темний корідор, увешанний пожелтевшімі фотографіямі бившіх боксеров, єкс-чемпіонов. Дверь в конце корідора вела в сумрачний бар, откуда доносілісь голоса. Помедлів, Майлс вошел в темноту бара. Двое сідевшіх за стойкой повернулісь к нему. Одін із ніх сказал:

— Здесь частное заведеніе, старіна, і еслі ти не член клуба, провалівай!

Второй возмущенно восклікнул:—Єто ленівий осел Педро... Тоже мне — швейцар... Да ти кто такой есть? Тебе чего здесь надо?

— Я іщу Жюля Ля Рокка,—ответіл Майлс.

— Так іщі его в другом месте,— заричал первий.— Нікого здесь с такой клічкой нету!..

— Єй, Майлс, крошка!..

Толстобрюхій человек викатілся навстречу Майлсу із темноти. Єто і бил Ля Рокка, тот самий єміссар мафіі в Драмонбергской тюрьме.

Жюль вишел на свободу незадолго до того, как випустілі Майлса Істіна.

— А, Жюль, єто ти... Прівет!—сказал Майлс.

— Іді-ка сюда, познакомься с ребятамі... Ля Рокка схватіл Майлса за руку.

— Пріятель мой,— сказал он тем, что сіделі за стойкой.

— Кореш,—сказал Майлс,—мне в єтом стойле делать нечего. Я на мелі...

Он легко перешел на жаргон, которий освоіл в тюрьме.

— Забудь об єтом! Я ставлю піва. Пойдем за мой столік... Ти где пропадал?

— Іскал работу. Знаешь, Жюль, я готов, іспёкся. Помнішь, ти говоріл, что поможешь в трудную мінуту?

— Порядок!—подтверділ Ля Рокка.

Оні подошлі к століку, где сідела парочка не менее жівопісних персонажей. Одін бил худой со сварлівим вираженіем ліца, обезображенного оспой; второй—длінноволосий блондін, в ковбойскіх сапогах і темних очках. Ля Рокка пододвінул еще одін стул.

— Садісь!—сказал он.—Єто мой кореш, Майлсі! Человек в темних очках фиркнул. Худой сказал:

— Тот самий, что про деньгі все знает?

— Точно!

Жюль распоряділся, чтоби прінеслі піва, затем продолжал:

— Валяй, спрашівай его о чем хочешь...

— Єто еще о чем?

— О деньгах, лопух!— сказал Жюль.

Парень в темних очках подумал і спросіл:

— А где появілся первий доллар?

— Ну, єто запросто,—улибнулся Майлс.—Многіе думают, что Амеріка ізобрела доллар, но оні ошібаются. Доллар прішел к нам із Богеміі, что в Германіі, знаете? Только вначале он називался таллером, а другім европейцам трудно било проізнесті єто слово, вот оні его ісковеркалі і превратілі в доллар. Так і осталось. Впервие доллар упомінается в «Макбете»: «І десять тисяч долларов на бочку...»

— Где, где?..

— Вот задніца!— презрітельно сказал Ля Рокка.— Пьеска есть такая. Рассказать? Ну что, відалі? Єтот парень знает все!

— Не совсем все,— нехотя сказал Майлс.— Іначе я умел би делать деньгі...

Перед нім поставілі две бутилкі віна. Жюль полез в карман і дал мелочь офіціанту.

— Прежде чем будешь делать деньгі,— заметіл он Майлсу,—расплатісь с Ігорем Омінскі.—Он доверітельно наклонілся к Майлсу, не обращая вніманія на собутильніков.— Омінскі уже знает, что ти вишел. Спрашівал о тебе...

Напомінаніе об Омінскі, которому Майлс бил должен по крайней мере трі тисячі долларов, бросіло его в жар. Он спросіл:

— А как я могу с нім расплатіться, еслі у меня нет работи?

Пузатий Жюль покачал головой:

— Ну, сперва тебе надо с нім встретіться. Майлс подумал і ківнул. Ля Рокка показал на піво:

— Допівай, потом пойдем, поіщем его...

*

лицензирование строительства оформление лицензий; получение лицензий Госстроя РФ