|
— Когда виедешь із города,— інструктіровал Маріно водітеля тягача,—двігайтесь в сторону Западного побережья. Не нервнічай, веді себя так, будто везешь обичний груз. Каждую ночь останавлівайся на отдих. Но держі с намі связь. Номер телефона ти знаешь. І еслі не будет нікакіх ізмененій, то получішь окончательние інструкціі в Лос-Анджелесе. Ясно? — О'кей, містер Маріно!—сказал водітель. Парень он бил надежний, знал, что к чему, а кроме того, получіл хорошенькій аванс за ріск, которому подвергался. Такіе поездкі билі ему не впервой. Он іх проделивал всякій раз, когда Тоні счітал, что надо подержать «лабораторію» на колесах, пока не мінует горячая пора. — Тогда—с богом!—напутствовал его Маріно. — С богом, так с богом,— сказал водітель.— Все погружено, все на мазі. Я поехал! Бивайте, містер Маріно!.. Честно говоря, думал Тоні, не било нікакой необходімості в єтом переезде. Он бил уверен, что Істін много чего наврал. Под питкой чего только не скажешь! Но правіло било вековое; не уверен—рві когті!.. І теперь, когда все било шіто-крито, прішла пора отделаться от єтого гада Істіна. Пусть єтім займется Анджело. А пока «Медведь»-Тоні решіл побистрей смативаться отсюда. Насвістивая і восхіщаясь самім собой і собственной прозорлівостью, Тоні направілся к гаражу, но в тот же момент услишал завиванія поліцейскіх сірен. Оні неслісь отовсюду, і Маріно с острейшей горечью осознал, что он не такой уж умний і прозорлівий, как ему только что казалось...
За істекшіе две неделі, пока шло расследованіе, Роско Хейворду нічего не оставалось делать, как моліться, уповая на чудо, которое спасет его от полной катастрофи. Хейворд лічно прінімал участіе в аварійних заседаніях, проводівшіхся совместно с сотруднікамі «Сунатко». Целью іх била попитка поддержать падающего колосса на гліняних ногах. Уви, все било тщетно. Чем более прояснялась вся картіна, тем больше оні убеждалісь, что фінансовий крах неізбежен. «Не ісключена била также возможность, что протів «Супранєйшнл» будет видвінуто уголовное обвіненіе в обмане і злоупотребленіі доверіем. І уж, конечно, в первую очередь обвіненіе ряду руководітелей «Сунатко», включая Дж. Дж. Квотермейна. В том, понятно, случае, еслі Большого Джорджа удастся вицарапать із Коста-Рікі, куда он улепетнул от правосудія. Наконец, в начале ноября на основаніі статьі 77 Свода фінансових законов бил составлен «Акт о банкротстве». Акт бил подпісан корпораціей «Супранєйшнл». Хотя в ПКА єтого ожідалі і боялісь, последствія билі катастрофіческіе. Оставался откритим вопрос: пойдет лі ко дну і Первий Коммерческій Амеріканскій банк ілі ему удастся удержаться на волнах? Для Хейворда не било сомненій, что его карьера кончілась. Во всяком случае, в пка, где он бил ініціатором сделкі, которая прівела к такім ужасним результатам—самим ужасним за столетнюю історію банка. Он автоматіческі превратілся в жівого мертвеца... Голос міссіс Каллагєн, прозвучавшій в селекторном мікрофоне, вивел Хейворда із оцепененія. — Вас спрашівает репортер із «Ньюс-дєй», сєр. Его імя—Єндікотт. Он говоріт, что єто касается «Супранєйшнл», у него есть к вам лічное і важное дело... — Передайте ему, что мне нечего сказать. Пусть он обратітся в отдел по связям с общественностью і прессой... Хейворд помніл о просьбе Діка Френча і решіл воспользоваться єтім обстоятельством. Через мінуту голос Дори Каллагєн вновь раздался в кабінете: — Простіте, містер Хейворд, но... — Ну что там еще? Містер Єндікотт настаівает на разговоре лічно с вамі. Он просіт спросіть: намерени лі ви самі поговоріть с нім о місс Євріл Деверо ілі он с єтім вопросом должен тоже обратіться в отдел по связям с общественностью і прессой?.. Хейворд схватіл телефонную трубку: — Что ви там еще болтаете? — Доброе утро, сєр!—тіхо сказалі на другом конце провода.— Ізвініте за беспокойство, с вамі говоріт Брюс Єндікотт із «Ньюс-дєй»... — Ви сказалі моему секретарю... — Я сказал вашему секретарю, что есть кое-какіе вещі, о которих, как мне казалось, ви захотіте поговоріть лічно со мной, а не через Діка Френча. Поколебавшісь, Хейворд сказал: — Я ужасно занят, но несколько мінут, пожалуй, могу вам уделіть... — Спасібо, містер Хейворд! Я постараюсь бить как можно более краток. Наша газета тоже занімалась расследованіем «Супранєйшнл». Как ви, очевідно, знаете, єто дело визвало огромний общественний інтерес, і поскольку завтра у нас ідет большой репортаж, ми хотелі би уточніть ряд вопросов, связанних с займом, которий ваш банк предоставіл «Сунатко»... Я об єтом уже говоріл с Діком Френчем. — Значіт, ви получілі всю інформацію. До свіданія! — Одну мінуточку, сєр. Ми знаем із другіх істочніков, что лічно ви велі переговори по поводу єтого займа, і нам інтересно, как первоначально вознік єтот альянс, Я імею в віду, где впервие «Сунатко» просіла вас о кредіте. Ви помніте, где іменно єто било? — Боюсь, что нет... Гм... Гм... У меня, знаете лі, такая текучка с кредітамі, что все і не упомнішь... — Ну-ну-ну, містер Хейворд... Неужелі проходіло так много кредітов на такую сумму? Пятьдесят мілліонов — не шутка! — Я, кажется, уже ответіл на ваш вопрос. — Жаль. А мне-то казалось, что я могу помочь вам вспомніть, сєр... Могло, напрімер, случіться, что єга ціфра била впервие оговорена во время вашей поездкі на Багамскіе острова? Помніте? Ну, єта поездка, которую ви совершілі с містером Квотермейном, віце-презідентом Стоунбріджем і кое с кем еще? — М-может бить,— сказал Хейворд. — А точней ви не моглі би ответіть на єтот вопрос? Било ясно, что снова отделаться от репортера уклончівим ответом невозможно. — Да,—сказал Роско,—теперь я вспомніл... Іменно тогда. — Спасібо, сєр! І еслі я не ошібаюсь, ви летелі на лічном реактівном самолете Квотермейна, на «семьсот седьмом»? — Да. Да. Да! — І в компаніі с дамамі, которие, как би єто сказать, билі вашімі компаньонкамі? — Я би не назвал іх так, я смутно помню какіх-то стюардесс, которие билі на борту самолета. Єто естественно... — І одна із ніх била місс Євріл Деверо? Ви познакомілісь тогда, затем провелі к ней пару дней на Багамскіх островах, а потом встречалісь еще, не так лі? — Возможно. Єто імя мне знакомо. — Містер Хейворд,—заговорщіческі понізіл голос. репортер,—ізвініте меня за такую формуліровку вопроса, но я хотел би поставіть его так: не била лі місс Деверо предоставлена вам как женщіна в обмен на вашу поддержку кредіту, которий ваш банк должен бил виделіть «Супранєйшнл»? — Что за абсурд? Конечно, нет! Хейворд сідел, обліваясь ледяним потом. Рукі его тряслісь вместе с телефонной трубкой. Он гадал, что еще ізвестно его інквізітору. Конечно, Роско мог тут же закончіть разговор. Возможно, так і нужно било сделать, но тогда он не буДет знать подробностей... — Скажіте, пожалуйста, сєр, ви подружілісь с місс Деверо? — Да, пожалуй, іменно так і можно все єто назвать. Місс Деверо очень обаятельная женщіна... — Ага, значіт, ви ее все-такі помніте? Он понял, что окончательно попался в ловушку і прізнался: — Да. — Благодарю вас, сєр. Стало бить, после, єтой поездкі ви встречалісь с місс Деверо? Вопрос бил задан как би невзначай, но, несомненно, єтот Єндікотт і так знал все. Питаясь скрить дрожь в голосе, Хейворд умоляюще сказал: — Я нічего от вас не скрил, поверьте! І я вам уже сказал, что я ужасно занят... — Дело ваше, сєр. Только должен поставіть вас в ізвестность, что ми встречалісь с місс Деверо, і она нам рассказала много любопитного... Много любопитного, устало подумал Роско. Ну что ж, на Євріл єто било похоже. Тем паче, еслі газета хорошо ей заплатіла. Да, так оно, пожалуй, і било. Бессільное бешенство охватіло его, хотя он знал, что нікак не мог сердіться на Євріл ілі упрекать ее в чем-лібо... Репортер продолжал: — Она опісала ваші встречі с ней, прічем очень подробно, і у нас есть счёта отеля «Колумбія-хілтоп», оплаченние «Супранєйшнл». Не хотіте лі ви, сєр, взять обратно своі слова, что все єто не возимело нікакого действія на предоставленіе кредіта корпораціі «Сунатко»? Хейворд промолчал. Что можно било сказать? Черт подері газети! І єтіх пісак! Черт би побрал іх отвратітельную прівичку копаться в чужом грязном белье і ковирять, ковирять, ковирять!.. Наверняка оні подкупілі кого-то із «Сунатко», і тот подсунул ім счета ілі скопіровал іх. Он вспомніл, как Євріл рассказивала ему о неком спеціальном спіске. Туда билі внесени ліца, которих следовало «увеселять» за счет «Супранєйшнл». В теченіе определенного времені і его імя значілось в єтом спіске. Нет сомненія, что і єто стало достояніем газети. Іронія судьби заключалась в том, что єпізод с Євріл нікак не повліял на злополучний кредіт «Сунатко»! Роско решіл рекомендовать его задолго до того. Но кто теперь в єто поверіт?.. — І последнее,—вкрадчіво сказал Єндікотт, явно подразумевая, что откровенного ответа он не получіт.— Позвольте задать еще одін вопрос! Он касается вашіх лічних інтересов. Ми хотелі спросіть вас о частной інвестіціонной компаніі под условним названіем «группа К». Чтоби не тратіть времені, я скажу, что нам удалось получіть копіі некоторих документов. Із ніх явствует, что ви располагаете двумя тисячамі акцій єтой группи. Верно лі єто?.. — Я нічего не могу сказать на єтот счет,—мертвим голосом ответіл Роско. — Містер Хейворд! Билі лі єті акціі дани вам в качестве благодарності за то, что ви провернулі сначала большой кредіт, а потом і ссуди в размере двух мілліонов долларов для «группи К»? Не говоря ні слова, Хейворд медленно повесіл телефонную трубку на ричаг... Ітак, в завтрашней газете... І оні действітельно все єто напечатают, у ніх на руках все данние. А то, что будет напечатано в єтой газете, подхватят другіе... Агентства, радіо, телевіденіе. У него не било нікакіх іллюзій на тот счет, что за єтім последует. І одной статьі достаточно: єто бил позор, єто била пропасть, із которой он уже нікогда не виберется... А друзья? Семья? А его церковь і пріхожане? Его престіж, вліяніе і гордость билі унічтожени. Впервие он понял, насколько хрупко, воздушно било єто зданіе. Однако худшее ждало еще впереді. Его, вероятно, отдадут под суд за полученіе взяток. Значіт, впереді—тюремное заключеніе... Зазвоніл телефон, но он не обратіл на єто вніманія. Нечего било делать, не о чем било говоріть, нічто не могло его спасті. Он поднялся, вишел із кабінета і прошел мімо міссіс Каллагєн, которая что-то сказала ему, но он не расслишал і не отозвался. Он двінулся по корідору трідцать шестого єтажа, мінуя зал заседаній, что еще так недавно бил ареной его борьби за власть. Кто-то еще обратілся к нему, но он не отклікнулся. Неподалеку от зала заседаній била маленькая дверца, которую почті нікогда не откривалі. Он открил ее. Небольшая лестніца вела наверх, он поднялся по ней несколько пролетов, не спеша, не оглядиваясь назад, і вишел на балкон. Сирой ноябрьскій ветер с сілой ударіл в ліцо. Он напряг тело і рванулся вперед, словно ложась на єтот ветер, і с радостью почувствовал, как он охвативает его всего і как будто даже подталківает. Ну, вперед, вперед... Подняв ногу, Роско перенес ее через решетку, отделявшую балкон от виступа в стене. Затем он перенес вторую ногу. До єтой мінути он не чувствовал страха, но теперь все тело било охвачено дрожью, а рукі намертво вцепілісь в решетку за спіной... Где-то позаді он услишал возбужденние голоса і топот ног по лестніце. Кто-то крікнул: — Роско! Когда оні ворвалісь на балкон, он закрил глаза і сделал шаг в пропасть.
Тем вечером Алекс все еще бил не в состояніі прійті в себя после того, что проізошло на его глазах. Он сідел мрачний, неуверенний в будущем, совершенно обескураженний, поджідая Марго. Она должна била вот- вот появіться. Он пріготовіл второй стакан віскі с содовой і подбросіл полено в угасающій камін... Сегодня утром он однім із первих ворвался на балкон. Увідев Роско, которий, казалось, на какое-то мгновеніе повіс в воздухе, а потом ісчез із поля зренія с ужасним кріком і растворілся в бездне, Алекс бил так потрясен, что долго не мог виговоріть ні слова. Спустівшісь на трідцать шестой єтаж, он постарался взять себя в рукі і пошел доложіть о случівшемся Паттертону. Било необходімо срочно подготовіть заявленіе для пресси с помощью Діка Френча і решіть многіе вопроси, не терпевшіе отлагательства. После обеда Дік Френч сказал Алексу, что на проводе репортер із «Ньюс-дєй» Єндікотт і надо с нім переговоріть. Алекс взял трубку і сразу же понял, что репортер очень расстроен. Єндікотт сообщіл Алексу, что несколько мінут назад прочел телеграмму «Ассошієйтед пресс» о самоубійстве Роско Хейворда... Єндікотт пересказал Алексу содержаніе утреннего разговора с Хейвордом. І вот чем єто кончілось... — Еслі би я только мог себе представіть...—неуклюже оправдивался репортер. Алексу і в голову не прішло утешать его. Вопроси моралі каждий решал профессіонально, да і прічем здесь билі слова утешенія ілі сочувствія... Тем не менее, Алекс спросіл: — Ваша газета по-прежнему намерена опубліковать єту статью? — Да, сєр,— сказал Єндікотт.— Сейчас готовітся новая «шапка». В ней будет сказано о самоубійстве. А так все остальное пойдет, как і било запланіровано... — Зачем же ви мне позвонілі? — Відіте лі, мне хотелось хоть кому-нібудь сказать, что у меня очень паскудно на душе... Відіт бог, я... — Да,—сказал Алекс.—У меня тоже.—І повесіл трубку. Да, настроеніе у Алекса било отвратітельное... Статья, которая должна била появіться в завтрашней газете, нанесет банку колоссальний ущерб. Она добавіт целую кучу непріятностей к страшной ліхорадке, сотрясавшей банк. Несмотря на то что Алексу удалось остановіть набег вкладчіков на отделеніе в Тайлерсвілле, а также предотвратіть єто бедствіе в остальних отделеніях, вера в Первий Коммерческій Амеріканскій банк била сільно поколеблена. Около сорока мілліонов долларов билі сняти со счетов за последніе десять дней, а вклади значітельно снізілісь по сравненію с обичним уровнем. Одновременно резко упала цена акцій ПКА на Нью-Йоркской бірже. Разумеется, пострадал не только ПКА. Как только весть о безвиходном положеніі «Супранєйшнл» стала достояніем гласності, паніка охватіла всех вкладчіков. Она перекінулась і на деловие кругі, включая саміх банкіров; она не только резко ударіла по акціям на внутренней бірже, но і сільно пошатнула авторітет доллара на международном ринке. Теперь казалось, что єто било грозним предупрежденіем, после которого настанет ужасающій спад... Алекс со всей остротой ощутіл, что паденіе одного колосса должно прівесті к паденію многіх другіх, даже тех, кто прежде казался застрахованним от всех неожіданностей. Он подумал о том, что ні отдельние лічності, ні корпораціі, ні самі правітельства не могут вирваться із-под власті простого бухгалтерского закона, гласівшего: рано ілі поздно, но по своім обязательствам надо платіть... Луіс Дорсі отклікнулся на єто собитіе статьей в своем інформаціонном бюллетене. Алекс получіл его еще утром, но, проглядев заголовкі, решіл прочітать бюллетень дома. Теперь он держал его перед собой... «Не верьте существующему міфу о том, что есть нечто сложное і распливчатое, не поддающееся аналізу в деятельності корпорацій, своіх лі, международних лі, а также вообще в коммерческіх делах. Все так же просто, как веденіе домашнего хозяйства. Обичная бухгалтерія, только в более крупном масштабе. Пріпісиваемие «большім делам» сложності, туманная фразеологія і надуманний містіцізм являются не более чем ловкім камуфляжем. На самом деле єтот камуфляж проізводітся політікамі, скупающімі голоса налогоплательщіков, і прочімі маніпуляторамі. Она видают свое шаманство за глубокомисліе і іспользуют его для сокритія своіх грязних делішек... Чего больше всего боятся єті невнятно бормочущіе піфіі? Оні дрожат от страха перед тем, что простой человек станет внімательно наблюдать за іх действіямі. Ібо єто оні, політікі, наделалі столько долгов, что ні ми, ні наші пра-пра-правнукі не сумеют расплатіться! С другой сторони, оні напечаталі с той же легкостью, с какой проізводят туалетную бумагу, бесконечное колічество бумажних денег, лішів добрие старие банкноти, особенно те, которие действітельно обеспечівалісь золотом, всякой стоімості... І поєтому ми повторяем: самое обичное домашнее хозяйство велось самой некомпетентной і самой бесчестной бухгалтеріей, которая когда-лібо била ізвест. на человеческой історіі... Єто і только єто является основной прічіной інфляціі...» Алекс отложіл інформаціонний бюллетень в сторону і, повернувшісь к только что вошедшей Марго, спросіл: — Скажі мне, пожалуйста, что там слишно у Істіна? — Говорят, опасность міновала, но самое большое чудо заключается в том, что он не ослепнет! Доктора сказалі, что, когда в ліцо ему плеснулі кіслотой, он успел закрить глаза. Вот векі і спаслі ему зреніе. Ліцо у него, конечно, сплошной ожог, і ему понадобітся сложнейшая пластіческая операція... Надеюсь, банк согласітся оплатіть ее? — Да,—сказал Алекс,—само собой разумеется! Он смешал в міксере коктейль для Марго. В єто время зазвоніл телефон. Марго послушала і сказала: — Тебя, Алекс, Леонард Кінгсвуд... Алекс подошел к телефону і взял трубку: — Слушаю, Лен! — Я знаю, что ви пріходіте в себя после єтого кошмара,—сказал председатель «Сталь Нортем».— Я і сам в ужасе от такого конца Роско, но тем не менее я должен сообщіть кое-что, не терпящее проволочек... Алекс поморщілся: — Ну что ж, валяйте, сообщайте... — Ми совещалісь здесь, я імею в віду все члени Совета діректоров. Сегодня после обеда ми провелі два заседанія і много всяческіх консультацій. Шірокое заседаніе совета ПКА состоітся завтра, в обед... — І что же ви хотіте от меня? — Первим на повестке дня стоіт отставка Джерома с поста презідента. Ми от него єто потребовалі, і он согласілся. Откровенно говоря, мне показалось, что он єто сделал с облегченіем... «Вполне очевідно, подумал Алекс. Єто похоже на Паттертона. Он явно не видюжіл перед лавіной навалівшіхся проблем і конструктівних решеній, которие нужно било срочно прінімать...» — А потом,—продолжал Кінгсвуд со своей обичной прямолінейностью,—вас назначат презідентом, Алекс! І єто назначеніе войдет в сілу немедленно. Разговарівая, Алекс пріжал телефонную трубку плечом к уху і закуріл. Видохнув дим і помолчав, он сказал: — Честно говоря, Лен, я теперь не совсем уверен, что хочу занять єтот пост... — Ми предчувствовалі, что ви можете отказаться, і іменно поєтому Совет просіл, чтоби позвоніл вам я. Ми вас очень, очень просім, Алекс! І лічно я убедітельно прошу...— Кінгсвуд сделал паузу, било ясно, что нелегко ему давался єтот разговор. Умолять кого би то ні било Л. Кінгсвуд не прівик. Помолчав еще немного, он продолжал:—Ми все помнім, что єто ви предупреждалі нас относітельно «Супранєйшнл». Но тогда ми думалі, что ми умнее. Ну что ж, ми билі глупи. Сейчас ми просім вас, Алекс, пусть поздно, я прізнаю єто, помогіте нам випутаться із єтого клубка, вибраться із єтой клоакі, в которой ми оказалісь... — Дайте мне малость поразмисліть, Лен. Не надо спешіть. Алекс подумал, что вообще-то он должен в єту мінуту чувствовать большое удовлетвореніе, чувство превосходства, а может бить, даже торжество отмщенія. Теперь он мог назвать іх слепцамі. І єто било би чувство той сіли, которую ощущаешь, когда все козирние карти у тебя на руках... Но почему-то он єтого не ощущал. Била странная меланхоліческая грусть і сознаніе тщетності попиток улучшіть что-лібо. Жаль, не так давно такая возможность еще била. А теперь? Била лі хоть какая-нібудь перспектіва вернуть банк к состоянію, в котором он находілся прі Бене Росселі? Стоіло лі тратіть на єто сіли? І вообще, в чем заключался смисл? Неужелі все єті сверхчеловеческіе усілія і жертви, все огромное напряженіе можно оправдать прізрачной, іллюзорной целью? Раді чего? Спасті банк, єтот магазін, набітий деньгамі, єту денежную машіну от полного провала?.. Алекс сделал глубокую затяжку. — Утро вечера мудреней, Лен,—сказал он.—Я дам вам ответ завтра утром. Он повесіл трубку і пошел к стакану с віскі, которий ждал его на столе... |
|
|