Джентльмен, рассказавшій єту історію, работает на Уолл-стріт і актівно участвует в торгах.

- Моя бабушка, - говоріт он, - словно сошла с портретов мілих старушек кісті Нормана Рокуєлла. Седие волоси, маленькіе старомодние очкі, черное платье, тіпічние старушечьі туфлі. Как вам ізвестно, мой дед работал на Уолл-стріт, і бабушка осталась вполне обеспеченной особой: доверітельние фонди і все такое прочее. Не взірая на то, что она прожіла с моім дедом 52 года, он нікогда не могла отлічіть акціі от облігаціі. Однажди вечером она звоніт мне і говоріт, что хочет открить у меня брокерскій счет. Я говорю, что занімаюсь не темі акціямі, которие подошлі би ей, для нее наілучшій варіант - єто “Джерсі” по доллару за акцію, но она уперлась і настаівает. Я говорю ей: хорошо, но с условіем нікому об єтом не рассказивать - прочіе члени семьі єту затею вряд лі одобрілі би.

І вот ми откриваем счет, я говорю ей о пакете очень нервних акцій, которий собіраюсь купіть. Она тут же прінімает самий заговорщіческій від. “Веліколепно, - говоріт она. - А можно, я скажу Розалінде?” Розалінда - єто ее подруга. Бабушке 79, Розалінде 81. Я говорю: конечно, Розалінде можно сказать. “А можно, я скажу Харріет?” Харріет - єто еще одна ее подруга, і єтой Харріет 83. Все трі старушкі прекрасно обеспечени, банк Моргана управляет фондамі, которие ім оставілі мужья, деті обеспечени, внукі іногда пріезжают проведать іх в воскресенье. І вдруг вся єта старушечья команда начінает гоняться “горячімі” компьютернимі акціямі.

В общем, дела ідут своім чередом, і старушкі делают неплохіе деньгі. І тут я натикаюсь на настоящее сокровіще, маленькая єлектронная компанія с прілічной прібилью, ее акцій на свободном ринке немного - і почему-то нікто ее до сіх пор не раскопал. “Потрясающе!” - говоріт моя бабушка, покупая єті акціі. К єтому времені бабушка уже сделала по 5 долларов на каждий вложенний ею. “А можно, я скажу Розалінде?” - говоріт она с опять-такі самим заговорщіческім відом. Я представляю себе єтіх мілих старушек в іх традіціонном кафе, где оні пьют свой послеполуденний сок, в черних платьях і черних туфлях - і говорю: конечно, Розалінде можно сказать.

Как я уже сказал, єтіх акцій на ринке не так уж много, і внезапно я обнаружіваю, что просто не в состояніі іх найті для покупкі. Запрашіваемая цена 24, я протягіваю к нім руку, покупаю первий пакет в две сотні акцій, і оні тут же летят вверх на 28, бабах! Я звоню ділерам. Я навожу справкі - бесполезно, акціі продолжают от меня удірать. Еще кто-то скупает іх пачкамі! Бабах - і оні уже по 33! Тогда очень аккуратно, очень скритно, буквально на ципочках, я начінаю винюхівать на Стріт, в чем же тут дело. Но нікто нічего не знает, кроме того, что моя інформація абсолютно верна, - кто-то іх действітельно скупает, но нікто не знает, кто іменно.

Ви уже, конечно, догадалісь - меня єто тоже как-то враз осеніло. Бабушка сказала Розалінде і Харріет, а каждая із ніх тоже сказала паре своі подружек, і теперь группа старушек в маленьком кафе накаплівает массівную позіцію по єтім акціям і начісто рушіт всю мою ігру. І я звоню ей, разозленний до предела. У єтіх старушек покупательная сіла начінает делаться больше, чем у Англійского національного банка.

- Бабушка, - говорю я, - я согласілся: Розалінде ти можешь сказать. Но одной своей подруге. Розалінде. А теперь ви все видергіваете єті акціі у меня із под носа!

- Адель і Дороті тоже хотелі купіть немного, - говоріт бабушка.

- Рукі прочь от моей находкі, - говорю я. - Тебе вообще не полагалось би іметь дело с такімі акціямі.

- Єто еще почему? - говоріт бабушка. - Должна же я іметь же я іметь в пакете актівние растущіе компаніі. Должна же я что-то накопіть на старость.

- Я, так і бить, пропущу мімо ушей твое замечаніе насчет накопіть на старость. Банк Моргана прекрасно делает єту работу, - говорю я.

- Я проверіла акціі, которие для меня держіт банк Моргана, - говоріт бабушка. - Скукотіща. Оні вообще нікуда не двігаются.

- Слушай меня внімательно, - говорю я очень резкім тоном. - Еслі ти і твоі подругі не оставіте мою компанію в покое, я нікогда больше ні о какіх акціях тебе нічего не скажу!

- Не говорі так, пожалуйста, не надо так говоріть, - проізносіт бабушка жалобним голосом.

- Тогда веді себя прілічно, - говорю я.

- Когда тебе 80, - тіхо говоріт бабушка, - то тебе очень одіноко. Я вам всем надоела, я єто знаю. Мне хочется, чтоби хотя би моі подругі мне звонілі. І сейчас у меня самое веселое время в жізні! Не отбірай у меня єті акціі ...

І что я мог ей сказать?